Ця сторінка ще не вичитана
- Паміна. О! Який ти смілий! Як наважився прийти сади? Мій друже! Що буде, коли тут тебе побачать?
- Папагено. Тоді вже не вернуся додому.
- Паміна. Так, тебе закатують напевно, коли знайдуть отут.
- Папагено. Не гайся ж! Тікаймо! Якшвидше звідси!
- Паміна. Чи високо вже сонце?
- Папагено. Та скоро південь.
- Паміна. Не слід нам гаяти ані хвилини... бо скоро вернеться із полювання Зарастро. Ходімо!
- Папагено. Як? то він не вдома? /Весело/. Тоді гаразд все! Серденько! Радість! Голубко! Нас принц там чекав... А! От побачиш: це кавалер найкращий у світі.
- Паміна. Ходімо!.. /Зупиняється/. А що... як це пастка чаклуна, що, як він із почту Зарастро?
- Папагено. Що там вона шепоче? Ходім, не гайся.
- Паміна. Та ні! Мій портрет доводить мені, що усе тут правда... Його дійсно дала їм люба матінка моя.
- Папагено. Це які дурні ще вигадки? Чи йдеш ти чи ти злякалась?.. А принц як? а любов?.. Ну, бувай!
- Паміна. Цробач мені вагання, тобі я довіряюсь. В твоїх очах недаремно сіяє слід ласкавого ніжного серця і доброї душі.
- Папагено. Ах! Так, щира правда! 0! Ти не знаєш, яке у мене серце, а досі ще, нещасний, я собі не знайду Папагени.
- Паміна. Сердега! Значить, ти без кони?
- Папагено. Без жони, без дівчини..• і я від того так сильно страждаю, що нерідко цілком втрачаю глузд. Ах! Одному на світі сумно!
