Ця сторінка ще не вичитана
- Папагено. Та це довга історія, тільки розпочать її!
- Паміна. Нi, скажи, як попав тобі він?
- Папагено. Як попав він?
- Паміна. Так, розкажи.
- Папагено. Не поспішай же! Сьогодні вранці, як роблю звичайно приніс я свій товар дамам цариці...
- Паміна. Товар свій?
- Папагено. Багато років доставляю я всяку птицю вам у замок...
- Паміна. Що далі?
- Папагено. Там я зустрів прегарного хлопця; називав себе вів принцем... Цей oт принц так сподобався цариці, що вона віддала враз йому портрета і наказала йому звільнить тебе з полону, бо упевнияв-ся, як він покохав тебе всім серцем.
- Паміна /ніжно/. Мене кохає? Кохає? 0, любий! /До Папагено/. 0, ти скажи це те раз!
- Папагено. А! так? Це до смаку тобі? Бідна дівчинонька!.. Та не згадаю, на чім я зупинився?
- Паміна. На тім, що принц покохав мене.
- Папагено. 0, ну й пам"ять в неї!.. Отож, через кохання це ми і вирушила у подорож: ми з ним повинні звільнить тебе і негайно повернути цариці ночі здорову і цілу.
- Паміна. Та, коли принц мене кохав, чом не прийшов сам?
- Папагено. Стривай! Коли пройшлись ми з дамами, ті сказали, то ми стрінем юнаків якихось трьох прекрасних, і вони будуть вказувати нам дорогу...
- Паміна. І ви знайшли їх?
- Папагено. Немає й сліду! Мій принц там зостався, а мене послав до тебе дати знать, що уже ми близько.
