Сторінка:Чарівна флейта (1956).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Паміна /наче уві сні/. Де ти, моя рідна? Як! Невже іще живу я? Невже це б"ється серце моє? Ах ! Повертаються знов мої муки! 0, молю вас, боги, згляньтеся ви на мене! /Лишається без руху, ринувши в горе/.
Папагено /входить/. Я, мабуть, дурноголовий, що так от злякався цієї пики! Та птахи теж бувають кошлаті, чого ж не бути і кошлатими людям?.. А!.. А!.. Вона ще тут, ота красуня! От якби була це сама доня владарки ночі*,, /підходить до Паміни/.
Паміна. Як, владарки ночі!.. /До Папагено/. Скажи-но, хто ти?
Папагено /з напускною поважністю/. Я посланий сюди від владарки ночі
Паміна /радіючи/. 0 небо! Що чую? Від мами посланий сюди? А як твоє ім'я?
Папагено. Папагено !
Паміна. О, про тебе частенько я чула, хоч у вічі не знаю. Папагено. Я теж ще ніколи не бачив /фамільярно/ цього ясного личка.
Паміна. То ти знаєш матінку, царицю ночі?
Папагено. Знаю прекрасно, з дочкою ж незнайомий ще.
Паміна. Я їй дочка.
Папагено. А от ми це побачим... Почекай-но! /Виймає портрет Паміни: дивиться на нього./ Очі... так, чорні!., ротик - крихітний— прекрасно! губки свіжі... чудесно! ніс кирпатий... дуже добре! кучері темнокаштакові... краще не можна! Усе як на портрети, одна лиш є відміна: ноги і руки у тебе є, a отут їх немає...
Паміна. Дай-но, я подивлюсь... Так, справді портрет мій! Де ти взяв його?