Ця сторінка ще не вичитана
- Паміна /здригаючись/. О боже!
- Моностатос /до себе/. Починає поступатись. /Голосно/. Ну що ж? Ти згодна?
- Паміна /рішуче/. Ні !
- Моностатос /погрожує їй кинджалом/. Ні? То я заб'ю тебе, а потім розправлюсь і з матір'ю також.
- Паміна. Ах, зглянься! В твоїх ногах...
- Моностатос. Ну, обирай же: любов або смерть. Як же?
- Паміна. Та я люблю Таміно!
- Моностатос /з іронією/. Що мені з того? Кохай тепер мене,
- Паміна /рішуче і з гідністю/. Ні, ні, цього не буде.
- Моностатос /заносить над нею кинджал/. А, коли так!..
- Зарастро /затримує його руку/. Стривай!
- Моностатос /на колінах/. 0, царю! Ти не знаєш... Ти рятуєш злочинницю ту, шо, домовившися з матір'ю, намірялась убить тебе.,,
- Зарастро /суворо/. Мовчи, ти, мерзотний! Геть, іди геть звідсіля!
- Моностатос /виходячи/. Так от як! Ну, добре! Йду я зараз до цариці... У дочки я зазнав тут невдачі, а там, сподіваюсь, буду щасливіший! /виходить/.
- Паміна. Не карай її, замучену, пригнічену горем; пробач матусі ти моїй.
- Зарастро. Вона повстала проти волі неба!
- Паміна. Де сум за донею...
- Зарастро. На те була воля неба! Вона в підземеллях храму готує весь цей час підступи знову. Ах! Каяття нехай покаранням їй буде: коли Таміно вийде переможцем з тяжкого іспитання і ви обоє будете
