Ця сторінка ще не вичитана
- Таміно. Увесь твій вигляд, і пір'я, і цей підстриб... Все приводить до думки...
- Папагено. Що? Ти думаєш, я пташка?
- Таміно /хоче торкнутися його/. Гей, стривай-но.
- Папагено. Ляди! Відсунься! Обережніш! А то... В цих от двох руках неабияка сила! Не попадайся! Коли він не ізлякавться, я кинусь тікати.
- Таміно. В руках його неабияка сила! /Дивиться на змія/. 0, послухай! Значить, тобі завдячую життям? Ах! Значить, ти забив стравного того змія?
- Папагено. Як? Змія?! /Озирається і, побачивши змія, відбігав на кілька кроків/. Ух! Що за страховище! Чи він живий, чв мертвий вже?
- Таміно. Ти хочеш відхилити вдячливість мою! Покинь надмірну скромність.
- Папагено. Забито - та й по цьому. /Поважно/. Не будемо й гадать про нього.
- Таміно. Та неозброєний, як міг ти забить його?
- Папагено. Я задавив його двома пальцями в одну хвилину. Не був я ніколи такий могутній як сьогодні.
- Служниці /напнуті покривалами, погрожуючи/. Папагено!
- Папагено. Ага! /До Таміно/. Поглянь-но, мій друже! Ось вони до мене йдуть.
- Таміно. Ідуть! Та хто ж вони?
- Папагено. Хто вони, я не знаю, але щоденно вони забирають всіх птахів і взаміну приносять вина, плодів, різні отрави.
- Таміно. І напевно вони прекрасні?
- Папагено /до Таміно/. Навіщо б їм тоді затулятись? Справа тут не певна!