Ця сторінка ще не вичитана
- Папагено. От запитання! Про все це знаю я точно стільки про те, де народився.
- Таміно. Отак! І ти не знаєш своїх батьків? Папагено. Я пам'ятаю дідуся, прославленого птахолова: ростив мене вів, змалку навчав мисливства.
- Таміно. То був, напевно, твій батько? Папагено. Не знаю. Таміно. А матір ти паи"ятаєш?
- Папагено. Ні, але я чув, шо вона служила тут, в замку владарки ночі.
- Таміно. Тут, в замку владарки ночі? Це, можливо, і є оте саме житло цариці ночі. А ти буваєш часто у замку?
- Папагено /сміючись/. Частенько. Кожен день я здаю всю здобич свою цариці й служницям її двору.
- Таміно. Скажи, ти бачив цю от владарку ночі колись хоч раз? Папагено. Хто? Я? Таміно. Так.
- Папагено. Коли бачив я царицю нашу? О! Послухай, як мене візьме гнів, та оховаю тебе у цю клітку, знесу на кухню у той замок, нехай зготують там із тебе печеню. Таміно. Oт же й дивак!
- Папагено. Побачить її, царицю?! Чи наважиться хто глянуть... крізь її небесне покривало!
- Таміно /задумано/. Так! Саме про неї так багато розповів мені батько. /Підходить до Папагено і пильно вдивляється в нього/. Але
- дикун цей ні слівця не може пояснить.
- Папагено. Ай, ай! Oт втупився! Які в нього страшні очі! /Відсуваючись/. Та чого бажаєм ти від мене?
