Сторінка:Часопис Зоря. 1894. 06.pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 137 —


Коли-б Польща розум мала, тай не била ся з Ордою,
Ще-б, козаче, погуляла в Царгородї із тобою.
Прости, прости, ляший сину, ваші землї — інший сьвіт,
І козак твою родину іще знав від давних лїт.
Не оден з вас бунчук мав, жвавий в полю молодець,
Не оден з вас Турка гнав, кажуть люди з Підгорець.
А де-ж тиї милі лїта, а де-ж тиї вороги,
Що́ колись із кінця сьвіта бігли в наші пороги?
Прибудь до нас, милий Ляше, прибудь польське гетманя,
Дзюба в білі ручки спляще, як ти всядеш на коня.
А молодцї в ґерелицях скричать „ура“ на задї
Скинуть шапку, поклонять ся Золотиї Бородї.
Лиш він о тім добре знає, спливе щастя як вода,
Скоро з нами загуляє Золотая Борода.


4. Сьпів Ревуцький.

Як виїхав Ревуха на конї гуляти,
Перевісив через плечі сагайдак багатий.
   Грає море, Чорне море, Біле море
   Гала-ґіда-гу! Ля ля ля ла ла ла! Гала ґіда-гу![1]
Всяка птиця по повітрі не потрафить того,
Що наш батько Ревуха доказуєть много.
Конї сиві, половиї, гнїдиї і чорні!
Втїште-ж мене, щоб не тужив Ревуха моторний.
Духом з нього на сивого: „Скоро давай лука,
Подай стріли, ставляй тарчу“,[2] вже на конї гука.
А з сивого на гнїдого, — к землї припадає,
Своїй Рузї милесенькій цьвіточки зриває.
Джахтамір, Батиран[3] — то мої соколи:
Коли всяду, сьміло їду, не уткне ніколи.
Ах ти Ґульдо[3] моя любо, як на тебе всяду,
Носиш мене по всїх місцях, — нїколи не впаду.
Ой їдучи на Качанї викликує лє-лї!
Завісив ся на сїдлї, схватив шаблю з землї.
„Подай, Саво, коня жваво, нехай мене знають
Коли всяду на борзїм, жили мнї дриґають“.
Сто турецьких, сто черкеських і татарських много
Що день, що години прибуває з того.
   Грає море і т. д.


Боян.

Zoria.1894.05.112.symbol.png


Нарис сучасного вчення про бактериї.
[Далї].

 Між заразливими хоробами дуже важне місце займають
епідемічні, хоч тепер вони не мають такої сили, як перш. За
усї часи історичного життя стрічаємо ми звістки про стра-
шенні помірки. Істория їх є не тільки значною частиною істо-
риї медицини, але вони причинять ся і почасти з'ясовують
полїтичну історию і історию культури: з великих пошестий
зникали і пропадали величезні війська здобичників, цїлі пле-
мена, часто вони знищували цьвітучі культури і на довго
клали особистий відбиток на розумовий напрямок наций. Ви-
датні дослїдачі думають, що на занепад культури Грециї
і Риму між иншим значний вплив зробили великі пошести, що́
на границї між давними а середними віками панували по схід-
ній і західній римській імпернї. Щоб показати ріжницю у силї
давних а сучасних помірків, візьмем місто Базель. У йому за
50 років були 2 великих помірки: з холєри р. 1855-ого вмерло
205 душ, а з тифу 1866-ого р. з кількости мешканцїв 42.000
вмерло 450 душ. Зовсїм инші дати вмерлих були перш у тому
самому Базелї. Так Фелїкс Пляттер каже, що з чуми р.
1563-ого до 1564-ого вмерло 4000, а другі, що навіть 7000,
а у 1609—11 рр. знов 4049. З чорної смерти у серединї
14 столїття у Базелї вмерло 14000, у Венециї 34 мешканців,


  1. Присьпів „Грай море“ сьпіваєть ся по кожній строфі кожного
    куплета.
  2. Тарча ⩵ мета.
  3. 3,0 3,1 Назва коний

 а решта розбіглась, — у Ґерманїї умерло 1,000.000, у Італїї
½, мешканцїв, у Анґлїї 910, а по усїй західній Европі взагалї
від ¼—¾, у Азиї повинно ще більш. Причиною того, що
епідемії тепер не захоплюють такої площі, як перш, треба,
визнати гіґієнїчні полїпшення укупі з знаттєм дїйсної причини
цих хороб, а то перш за причину сих помірків визнавали:
социяльні нещастя [голод, війна і т. и], згромадження гнилих
материй, негоду і т. и, тодї як, після наших сучасних погля-
дів, се тільки сприяючі умовиии.

 Що до пізнавання, яка власпе у даному випадку є хо-
роба, то воно часом буває дуже легким, а часто й занадто
трудним, але через бактеріольоґію з'явило ся полїпшеннє
і у сїй сфері. Так на підставі самого мікроскопічного дослїду
можна пізнати: сухоти, тріпер, актіномікос. Що до инших
мікроорґанїзмів, то дослїду під мікроскопом не досить, треба
ще їх відокремити, посїяти на ріжних трівних материях, а по-
тім припустити зьвірятї, на що треба стільки часу, що діяґноза
може з'ясувати ся навіть по смерти слабого, або коли він
одужає; значить сей спосіб не має значіння для пізнавання
хороби того субєкта, що від його взято бактериї, але він має
і дуже велике значіннє на пр. при холєрі, де пізнаваннє по
смерти має значіннє для ще живих, щоб виявити правдивий
характер заслаблення і ужити якихсь засобів проти розпо-
всюджування хороби.

 Що до лїчення заразливих хороб, то треба визнати, що
тут терапія зробила поступ і дуже значний; тільки у хірурґії
і акушерстві, у лїченню переважної частини внутрішних хороб
лїкар є тільки сьвідком того, як хороба йде. Не маючи змоги
добре лїчити інфекцийні хороби, ми повинні усю увагу звер-
нути на те, щоб не допустити до заслаблення, убиваючи уся-
кими способами, а власне високою температурою і десіфек-
цийними материями бактерий і їх зародків навколо нас, не
даючи їм розплоджувати ся і впливати шкідливо на людий.
Працювати над сим питаннєм стали ще за часів Лємера
[1865 р.], коли він вказав, що карбольовий квас має власти-
вість перешкоджати розвоєви бактерий гниття і шумовання,
але значний поступ виявив ся тільки з Роха, коли він знай-
шовши способи видїляти окремі ґатунки бактерий, у цїлому
рядї досьвідів дізнав ся, як впливає на них висока темпе-
ратура і усякі хемічні з'єднання, і при якій інтензивности
сих чинників мусять окремі відроди пропасти. Далі виявило ся,
що ся інтензивність повинна бути при уживаню десінфекциї
у життю впечою, як у досьвідах, бо у харкотинї слабого на
приклад або у виметї — бактериї обгортають ся слизькою
материєю, що не пускає до бактериї десінфекцийної тїчи, або,
коли уживаєть ся висока температура, то на середину по-
душки або матераца вона буде далеко менш впливати, як на
надвірні шари і знадвору бактериї пропадуть, а у серединї
будуть ще живі і потім дадуть початок другим ґенерациям,
що́ утворять собою нове заслабленнє. Опріч того се питаннє
має ще й другий бік: власне десінфекция повинна бути де-
шева, проста, нешкодлива для здоровя, не повинна псувати
річий, що їх десінфекціюють. Але хоч такого ідеального спо-
собу ще нема, треба уживати тих що вже є і ними можна
досягнути незвичайно важних наслїдків.

 Що до материй, якими робить ся десінфекция, то їх є
дуже багато і кожною з них можна досягнути тієї самої мети.
Але за найлучшу між ними треба вважати двохльорний мер-
курий [Hq CC2], що́ вже у розчинї 1 : 1000 або 5000 значно
впливає на бактериї; далї треба згадати про карбольовий,
борний, салїцільовий кваси і т. д. Розчином сих материй дї-
лають на вимет, харкотину, миють стїни, підлоги, стільцї, —
взагалї на усе, що було коло слабого; а чого не можна мити,
на пр. мягку мебель, одежу, те становлять у особливі комори,
де від текучої пари на них пропадає зараза.

 Що до боротьби з помірками, то тут на першому плянї
повинні стояти полїпшеннє у суспільній гіґієні. Що се справдї
так, досить вже видно з того, що тепер пошести в Европі
нїколи не мають такого страшного характеру, як у середні
віки; згадати на пр. чорну смерть, коли міста були стра-
шенно забруднені усякими здатними до гниття речами, де
легко розплоджували ся мірияди бактерий. Далї коли з'явила
ся яка небудь пошесть у даній місцёвости, то треба, щоб

маса була на стільки розвинена і сьвідома про дїйсну натуру