Сторінка:Часопис Зоря. 1894. 10.pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 233 —

 12 басів [лїчучи з гори до долу] лежать в серединї цим-
балів, межи обома кобилками, поперечньою й боковою.

 Розполог басових сструн на цимбалах ось який:


Розполог басових струн на цимбалах


 Бунт Sol♭ лежить поверх менчої поперечньої кобилки
і спускаєть ся у вирізи бокової кобилки.

 Бунт Si♭ лежить поверх бокової більшої кобилки і спу-
скаєть ся у вирізи поперечньої кобилки.

 Бунт fa лежить поверх менчої поперечньої кобилки
і спускаеть ся у вирізи бокової.

 Бунт la♭ лежить поверх бокової, більшої кобилки і спу-
скаєть ся у вирізи поперечньої і т. д. навперемінки.

 Останній бас re♭ натягнений самостійно [з 2—3 струн]
оминає обидві кобилки.

 1893 р. Боян.

Zoria.1894.10.233.symbol.png


Перешкоди суспільно-економічного ладу на Українї.
Після оповідань Івана Левіцького-Нечуя.

 В оповіданнях І. С. Левіцького-Нечуя, у яких він об-
мальовує взагалі життє на Вкраїнї, звертають на себе увагу
між иншим і думки сего письменника про суспільно-економіч-
ний побут українського народу. Оцї саме думки надають осо-
бливу вагу Його творам.

 Нечуй-Левіцький в українськім письменстві повів пе́ред
справжньому виявленню людського життя, пишучи не про
окремні тільки пригоди людські, а з'ясовуючи й причини, че-
рез які складають ся сї причини. Оповідаючи про справи тих
чи инших своїх героїв, сей наш письменник бере їх з усїма
найголовнїйшими відносинами до життя, показує читачам жи-
вих людий серед великої купи людських потреб, бажань пев-
них і химерних, серед найчастїйше тяжких обставин, збудова-
них людською темнотою, млявостю та тією кривдою, яка здавна
нївечить суспільний лад на Українї.

 В більшій частинї своїх численних оповідань Левіцький-
-Нечуй доводить, яке то велике лихо терплять наші селяни
через злиденний економічний побут. Недостача землї, тяжка
робота на чужому полї, примушує парубка в оповіданнї „Про-
пащі
“ покинути убогу дївчину, яку він любить; через ту-ж
причину убога мати віддає дочку за богатого вдівця, і всї оцї
несчасливі люди карають ся увесь свій вік, пропадаючи че-
рез помилку від їх убожества.

 Яку важливу річ має забеспечений свій хліб для хазяїна-
-хлїбороба, виявляє Левіцький-Нечуй в оповіданнї „Дві Мос-
ковки
“,
малюючи молодого хазяїнового Василя більше всего
бажаючим своєї ниви та свого плуга волів. Оця своя нива
та справне господарство ввижали ся непорушеному салдатчи-
ною Василеви і в день і в ночі. Через те, що сего не було,
довело ся Василевій жінцї Ганнї, як знову взяли Василя до
війська, зазнати великого лиха від бідности, невчасно зоста-
рітись, пробуваючи інодї без хлїба, без соли, у непривітній,
убогій хатї.

 Найвиразнїйше тяжкий економічний побут селян малює
Левіцький-Нечуй в своїй повісти „Микола Джеря“. Тут ря-
дом з економічною кривдою з'ясовуєть ся кривда суспільна,
яку зазнали селяни за часи кріпацтва. Великим тягарем ле-
жала панщина на людях скрізь в нашому краї, а в правобіч-
ній Українї, долю котрої висловлює Левіцький-Нечуй, жило ся
людям за кріпацтва мабуть найгірше, бо в тій стороні ору-
дували горді та пишні польські пани. А в тих панів не було
нїяких звязків з нашим народом, бо вони були зовсїм чужі,

цурали ся людий і тільки тяжко прикручували їх задля своєї
користи, а до того ще й нехтували ними, наче як і не людьми.
Не сила була людям видержувати ту панщину з згінними днями
в жнива, коли сипав ся на нивах людський хлїб, з прядіннєм
на панів зимою, з годівлею своїм загорьованим хлїбом пан-
ських качок, — не сила була видержувати цї й инші тягарі:
то не прибиті думками й волею люди змагали ся проти таких
порядків; їх били різками прилюдно, а коли вони не втихо-
мирювались, то й лоби забривали. Треба було без вісти тї-
кати від таких обставин і люди тїкали всякими шляхами з рід-
ного краю. Найблизчі з цих шляхів вели на сахарні заводи
в Стеблеві то що. Тут посесори заводів приймали на роботу
задля своєї користи всяких людий, не питаючи пашпортів, а
повітовий уряд не перешкоджував цьому, бо брав за це з по-
сесорів добрий скуп. Посесори тим часом важку працю люд-
ську обертали в свої кишенї, нї трохи не дбаючи про добро-
бут робітників. І тут тяжко жило ся людям, і звідсїль вони,
перебивши ся який час, мусїли утїкати. З сахарень вели шляхи
в широкі херсонські степи та в вільну Бесарабію. Все це за-
знав і Микола Джеря, приневолений покинути в своїй Вер-
бівцї стару матїр, жінку і малую дитину, щоб визволити свою
голову... В Бесарабії жило ся людям вже зовсїм інакше, наче
в другому царстві. Купами збирались тут утїкаючі з усяких
сторін, а найбільше з правобічної України, знаходячи тут до-
брий заробіток, найчастїйше в рибальских ватагах. Микола
Джеря в добрий час показав сюди шлях своїм Вербівцям.
Від лихого пана втїкло сюди багато його земляків, і над Днї-
стровим лиманом в Акерманщинї через який час з'явила ся
невеличка слобідка „Вербівочка“... А про те, як вийшла воля,
то нї завзятий Джеря, нї инші земляки його не всидїли тут
в нових своїх хатах, в просторій сторонї, а повернули ся
в тїсноту до родини.

 Взагалї невеселу картину людського життя розвертає
перед нами Левіцький-Нечуй, коли доводить ся йому торка-
тись суспільно-економічного побуту в добре знаємих йому се-
лах над Росю та Раставицею... От і в повісти „Бурлачка
виявляє наш письменник цю сумну картину. Гарні хазяїни
Паляники через велику з’їжу з дрібними дїтьми та через те,
що гроший треба було на податї, мусїли наняти старшу дочку
свою Василину до пана, а пан занапастив молодий вік дїво-
чий, і стала Василина бурлачкою. В цїй прехорошій повісти
так само, як і в „Миколї Джері“ з'ясовують ся загальні пе-
решкоди суспільно-економічного добробуту на правобічній Укра-
їнї. Великі перешкоди ідуть там від панів та жидів. Пани
дбають тільки про те, щоб весело вік прожити, солодко їсти
та в дорогу одежу вбиратись, а людий, людську працю пани
ті мають тільки за спосіб здобути для себе все те. Малює
в цій повісти наш письменник, яку деморалїзацию в села не-
суть панські двори, яке гидке неморальне життє панське, як
нївечать ся люди, закинуті лихою долею на службу до панів.
Рядом з панською віковою кривдою з'ясовують ся в цїй по-
вісти і перешкоди від лихих жидів. Тут уже инша кривда.
Спочатку панські попихачі, якими нехтують і пани, і селяни,
жиди уміють покористувати ся всїм, чим слабують чужі їм
люди; таким способом вбирають ся в силу і беруть верх над
тими, кому вони попереду служили. Натерпівшись лиха, а по-
тім ставши самостійними хазяїнами, жиди немилосердно від-
плачують за попередню зневагу. Найдотепнїйші та найхитрійші
з їх, осївшись на панських добрах, насїдають на селян ще
важче, як пани, бо їм допомагає обкручувати людий багато
других не таких проворних їх побратимів, а в тих єсть свої,
ще менші помічники, які сидять в корчмах, або торгують всїм,
чим доведеть ся. Вся сторона оповита такою павутиною, і не
має змоги вирвати ся з неї людям, наче з тенет.

 В своїх оповіданнях так само як і в инших своїх пи-
саннях Левіцький-Нечуй доводить, що суспільно-економічні
справи нашого народу можуть улагодити ся тільки на нашім
национальнім ґрунтї. Ще в першій своїй просторій повісти
Левіцький-Нечуй виясняв, яку шкоду робить нашій громадї
культурна мішанина серед нашої інтелїґенциї, а найголовнїйше
останки давньої польської шляхетчини і сьвіжа течія москов-
ського гасительства усякої вільної мисли. Тільки щирий де-
мократизм, як виразно доводить автор в цїй повісти, виведе

нашу інтелїґенцию на рівний шлях. — Через те, що цей шлях