більшу швидкість, а тому на невеличких віддаленнях викривлення його шляху ми помітимо менше. Подібно до того викривлення шляху мняча, що його кинуто, ми ясно бачимо вже на віддалення декількох метрів, у той час, як шлях кулі, котра пройшла вже декілька сот сажень, так мало викривлюється, що ми вважаємо його простим (прямолінійним).
На підставі принціпу еквівалентности треба гадати, що шлях проміню поблизу до мас тяжіння мусить бути тотожній з шляхом, що його він накреслює в середині нашого коробка; инакше кажучи, ми маємо спостерегти таке ж викривлення проміню поблизу до матерії, ніби вона притягає його, як і инше матерьяльне тіло. А позаяк прискорення для всіх тіл, що падають, є однакове, то й промінь, який проходить повз матерьяльне тіло, мусить наближатися до нього з таким само прискоренням.
На земних джерелах світла через надто велику швидкість його неможна перевірити цього висновку, але викривлення, що його припущено, має виявитись в положенні зір, підчас коли світло від них проходить повз сонце.
Перевести таке спостереження перешкоджає надто велика яскравість неба поблизу до сонця, що заважає бачити зорі в тім обсягу. Через те такі спостереження є можливі тільки підчас соняшного затемнення. З метою перевірки висновків Ейнштейна було підготовлювано астрономичну експедицію на затемнення, що мало відбутися 1914 року, але експедиція не відбулася через Європейську війну. Тільки року 1919 було переведено дві експедиції під керовництвом англійського вченого Едінгтона, які зробили фотографичні відбитки зоряного неба поблизу до соняшного диску. Через порівнання цих відбитків з відбитками тієї ж частини неба, підчас коли в ній не було сонця, виявилося що справді відхилення проміню має місце і величінь відхилення є дуже близькою до тієї, яку було обраховано на підставі принціпу еквівалентности.
Другий висновок з принціпу відносности складають инші закони руху тіл в полі тяжіння. Що правда ці зміни для тіл, які рухаються поволі, дуже незначні; принаймні, їх неможна виявити сучасною технікою вимірів.
Найшвидче у нашій соняшній системі рухається планета Меркурій й для неї, згідно з принціпом відносности, мусить бути найбільше відхилення від законів руху старої механіки, що цілком надається до виміру.
В рухові цієї планети вже давно помічувано особливість, якої астрономи не могли з'ясувати. Перигелій Меркурія, — так звуть точку орбіти Меркурія, найближчу до сонця, — переміщується так, що характер його руху неможна було з'ясувати з погляду старої механіки. Що століття це переміщення виявляється в 43 дугових секунди.
