ложення; вона не просто пристосовується до осередку, а утворює сама штучний осередок, техніку, культуру, яка охороняє людину від впливу натурального оточення природи. Тепер увесь розвиток людини залежить не від природи беспосередньо, а лише від того штучного осередку, від матерьяльної культури, техніки.
Оцей осередок виявляє тенденцію не до діференціяції, а до уніфікації, до об'єднання. Скажемо, ви берете залізницю, — це річ не національна, а інтернаціональна; електрика також інтернаціональна; увесь осередок, що ми в ньому живемо, є, звичайно, інтернаціональний. Отже ми маємо ніби два фактори, що один впливаюють на людину в напрямі діференціяції, але де далі він слабшає, бо зустрічається з нейтралізуючим впливом культури. По друге штучний осередок, що його утворила людина; це уніфікаційний фактор, чинник об'єднання. Людина є місцем, де перехрещуються обидва фактори, де-далі — з більшою перевагою останнього чинника, в наслідок чого ми спостерігаємо справді стирання расових ріжниць.
Здавалося, наче расові ріжниці остільки глибоко закорінені в людині, що не повинні би були стертися, проте вони де-далі більше стираються.
Я не буду втомлювати вашу увагу і тільки процітую погляд відомого антропографа — не марксиста Ракуеля, який навіть не оцінює як слід впливу штучного осередку й гадає, що раси змішуються по між собою в наслідок зносин, оскільки встановлюються полові стосунки між ріжними частинами населення. Ракуель говоре, що на нашій маленькій планеті, яка має досить багато рас, власне кажучи, вже немає ні одної не мішаної раси, — вони де далі більше зливаються і кожна з них складає домішку з ріжних рас. У другому місці свої антропографії він каже, що людство поступово виявляє тенденції до набування одномнітности. Сучасне людство, на погляд Ракуеля, є по середині між людством минулого, коли внутрішні ріжниці були надто значніші майбутнього, та людством, яке матиме одміни значно менші ніж нині.
Взагалі, не вважаючи на де-які закиди частини біологів, що йдуть, до певної міри, супроти дарвинізма та заперечують спадкове передавання набутих властивостей (ця біологична школа складає меншість), навіть серед біологів з погляду загальних признаків науки, яка межує з соціологією, переважає думка про поступове затирання, а не загострення та діференціацію расових ріжниць.
Цей факт визнають навіть ті, що не стоять на грунті історичного матеріялізму, не керуються поглядом що до впливу штучного осередку, про який я мав змогу сказати схематично лише де-кілька слів., Але що ж спричиняється до єдности нації? — Спільна історична доля, яка випала певній групі людей, історія, що надала оцій
