Оцей, — коли можна так висловитись, — етнографичний метод М. X. Сумцов широко використовувув і в критичних статтях та наукових історично-літературних своїх статтях, викриваючи иноді дуже значний вплив народньої поетичної традиції на окремих поетів та до певної міри підготовлюючи цим матеріял задля розуміння їх поетики, техничних засобів їх поетичної творчости.
Моменти такого етнографичного підходу до явищ української літератури складають один з головних напрямків наукової роботи М. Хв. Сумцова і обіймають одно коло його інтересів — нову українську літературу XIX віку в її окремих представниках.
Тут треба зауважити, що М. X. зовсім не належав до категорії тих вчених, що історію письменства вважають за якусь історію генералів, яка оповідає про вчинки лише найбільш видатних та славнозвісних осіб. Навпаки, він часто повторював слова Потебні, що «як електрика не лише там, де гроза, так і поезія не лише там, де великі твори», й з особливою любовью зостановлявся над маловідомими та другорядними українськими письменниками, висуваючи їх в широкий загал. Саме дякуючи працям М. X. Сумцова українська громада читачів мала змогу ознайомитись з Я. І. Щогольовим, що йому М. X. присвятив де-кілька статтів, про якого нераз згадував у своїх працях й повне зібрання, творів котрого він видав де-кілька років назад. Не мало спричинився М. Хв. і до визнання другого українського поета І. І. Манжури.
Що до концентрації наукових дослідів М. Хв. Сумцова в галузі нового українського письменства, то вона провадиться переважно навколо імени Т. Г. Шевченка. На думку М. X. Сумцова, поезія Шевченка є «наскрізь перейнята народністю і надто тяжко, майже неможливо визначити, де кінчиться… народня поезія і де починається особиста творчість Шевченка. Народне начало поглинуло та заховало літературні впливи; лишається таке загальне вражіння, ніби поезія Шевченка склалася одразу, без сторонніх впливів, без внутрішнього органичного росту». Де-кілька праць М. Хв. є присвячені критиці цього помилкового погляду; він з'ясовує літературні впливи на Шевченка, в першу чергу межі та розміри впливу народньої поезії, встановлює найголовніші мотиви творчости великого українського поета, для чого пильно аналізує його окремі твори («Сонце заходить»). Сумцова цікавить, нарешті, життя Шевченка після смерти: у двох статтях («Харьков и Шевченко», «Слобожанщина і Шевченко») він торкається історії культа Шевченка, що правда лише в межах Слобожанщини.
Праця М. X. Сумцова над Шевченком, на жаль, не є ним закінченою. Як відомо, за останні роки він тілько займався нею, читав в ІНО спеціяльний курс, мав на меті також при Харківськім ІНО утворити семінар задля вивчення Шевченка, на зразок Пушкінських семінарів, що є в Петербурзі та Москві. Одиноким реальним наслідком цієї напруженої праці є поки що збірник тем
