роззброєння військових частин і т. ин. і т. п. — всі ці факти, що їх подавати зараз не вистачить місця, — повинні стати матеріалом фактичної історії Української Революції.
Все це свідчить, що УЦР в боротьбі рад проти контр-революційних сил стала проти влади рад. Треба зараз же твердо встановити той безсумнівний факт, що причина такої темної політики УЦР проти радянської влади ні в якому разі не була в яких-небудь національних суперечках між Росією й Україною, або у втручанню Російської Радянської Республіки в право самовизначення українського народу, словом, що причина такої полі-тики українського шовінізму була не національна, а цілком соціяльна, класова.
Річ у тому, що після жовтневої революції проти робітників та селян Росії піднялись не лише сили великого капіталу та великого землевласництва, підтримані Європейським та Германським Імперіялізмом, а вся так звана середня буржуазія, всі дрібно-буржуазні угруповання на чолі з партією меншовиків та есерів. Більш того, саме середня (дрібна буржуазія — хоч би і на золото чужоземних імперіялистів і під керівництвом великої буржуазії) і була щирим поставщиком всіх сотен і тисяч контр-революційних гуртків та організацій; зії кол виходив так званий саботаж інтелігенції — учителів, докторів і инш. З їх стану гімназисти, студенти офіцерня і т. и, складали самохіть добровольні білогвардійські ватаги. Міська середня та дрібна буржуазія у купі з великою буржуазією землевласників-капиталістів виступала проти пролетарської революції. Такі класові відносини були в Росії і так же само вони складалися й на Україні. Представлена в УЦР дрібно-буржуазна інтелігенція і середня буржуазія не була виродком з буржуазної сем'і і стала на той же шлях, як і російські і брати. Ріжниця становища української дрібної буржуазії і російської полягала в тому, що першій удалося на де-який час запантеличити досить шир кола селянства, що пішло за нею, чого не вдалося зробити її російським братам, — а також в тому, що українська дрібна буржуазія, де-який час ведучи селянство проти більшовиків під прапором націоналістичних лозунгів, буцім-то на захист української національности від «московського» більшовизму, в дійсності зрадила навіть своїй національності і свойому уряду, бо тільки уряд радянської республіки і лише один він визнає за українським народом всі права на самовизначення— як культурне, так і державне, — всі ті права, що їх вимагала до того часу УЦР.
Таким чином УЦР під впливом Антанти, натхненна своїм класовим дрібно-буржуазним почуттям і своїм класовим спорідненням з російською буржуазією, зрадила — знову і не перший раз вже — навіть бажання тих мас селянства, що йшли за нею в той час, коли перед нею стояла широка можливість працювати на користь національного відродження в межах радянської республіки, спільно з радянським урядом.
