Нездатні до дійсної ні національної, ні соціяльної боротьби і політики маси селянства, що ще йшли за УЦР, були одурені. Ошукуючи ці маси революційною і націоналістичною фразеологією, боючись революційної енергії, революційного духу цих мас і весь час прямуючи до спілки з їхніми ворогами — великою буржуазією і землевласниками, маючи об'єктом своєї боротьби не допомогу пролетаріяту і більшовицкій партії в боротьбі з Тимчасовим Урядом, а тільки свої класові соціяльні інтереси, перешкоджуючи пролетаріятові в його революційній праці, зраджуючи його, будучи представниками тої, суспільної класи, що не має своєї власної соціяльної мети, ані своєї окремої будучини, складаючись з дрібно-буржуазних фанатиків і повітових героїв, — УЦР, як проститутка, продає себе на шляхах всім маючим силу і золото, а після жовтневої революції, після величезної, велитенської боротьби між працею і капиталом, між владою Рад і контр-революцією ниминуче стає, бо повинна була стати, на бік контр-революції.
Контр-революційні заходи, що їх стала уживати УЦР на другий день після жовтню, йдуть у двох напрямках: прямої і одвертої боротьби з пролетарською революцією на Україні і — всілякої допомоги російській контр-революції в її боротьбі проти російської влади Рад.
Події і класові відносини мають свою логіку. Кожна класа в кожній країні повинна йти і йде до боротьби за владу. Дрібнобуржуазна УЦР також йшла до неї, а, значить, вона повинна була достотно забезпечити собі владу проти домагань пролетаріяту. Велика буржуазія і землевласники, позбавлені своєї влади силою пролетарської зброї, тепер стали не супротивниками дрібної буржуазії, а й спільниками проти пролетаріяту, бо у часи громадської боротьби стремління забезпечити себе від домагань инших клас це перш усього значить іх обеззброїти і знесилити. І які б дрібні й дрібнесенькі політики не сіділи в УЦР, що б вони не говорили, в які б шати героїзму не микалися манюсінькі паскудні Луї Бонопарти-Винниченки, однаково-класові інтереси дрібної буржуазії мали в боротьбі проти пролетаріату свій вираз, навіть через таке політичне опудало, як Центральна Рада.
Першим кроком діяльности УЦР після жовтневих днів було обеззброїти більшовицькі військові частини в Київі, а далі і Київських робітників. Далі ця політика обеззброєння сил пролетаріяту послідовно провадилася скрізь по Вкраїні, у Катеринославі, Миколаїві і т. д. Особливо уперто і жорстоко йшла ця боротьба на південно-західному фронті. Кількаденна кровава боротьба мала місце у Бердичіві, де мешкав «Искомитюз», а після того на протязі де-кількох тижнів, навіть трьох місяців, йшли озброєні сутички між військовими частинами південно-західного фронту, що сунули з фронту назустріч революційним подіям в Росії і по дорозі затримувалися ЦР з метою обеззброєння їх і роспорошення революційної сили.
