того, що на з'їзді рад і в обібраному Центральному Виконавчому Комітеті (скорочено ЦВИКУК або ЦВИКУКА) переважну більшість складали представники пролетарського Донбасу та Криворіжжя, що у цей момент цілком об'єдналися з представниками Полтавщини, Чернигівщини, Київщини і всієї України біля гасла: «Всеукраїнське об'єднання Рад на Україні, Радянське будівництво України». В складі уряду, в народнім секретаріяті значна кількість народніх секретарів були представники пролетарської України, Донбасу та Криворіжжя, — наприклад, т. Артем та инш.
До всіх робочих та селянських працюючих мас України з'їзд звернувся з закликом до повстання за владу Рад. Одверто, перед лицем усіх ворогів було піднято червоний прапор боротьби за соціяльну республіку, за остаточне визволення працюючих від гніту, експлоатації — і боротьба почалася. Вона тяглася довго — майже три роки на Україні, доки тверда рука робітників та селян не викинула за кордон України всю внутрішню і зовнішню силу імперіялізму, доки влада Рад не запанувала на Україні.
Приглянемося ж трохи до обставин, в яких ця боротьба провадилася.
В Київі цілком панувала ЦР та її Генеральний Секретаріят. Там була лабораторія, де формувалися нові військові частини, що розсилалися ЦРадою у всі кінці України. Там диктатура буржуазії продавала робітництво і терором росправлялась з його керовниками, як то було з Леонідом П'ятаковим та иншими. А з Київа вплив українського соціял-патріотизму та УЦР росповсюджувався по инших містах Київщини, Поділля, Волині, Кременчужщини, Катеринославщини. В Катеринославі саме в ті часи гайдамаки захопили владу до своїх рук, пропускаючи через Катеринослав лише козаків на Дон. В Одесі була влада більшовицького «Румчероду», але одночасно малися військові частини, прихильні до УЦР. В Миколаїві при непевній більшості більшовиків меншовицька меншість гальмувала радянське будівництво і робила можливим виступ українських націоналістів. На південно-західньому фронті більшовицькі частини, що складали переважно військову силу, і навіть нейтральні частини стихійно демобілізувалися і йшли через Київ, де ЦР роззброювала їх; і чим більш вона це робила, тим більше стихійно вони йшли на Київ, весь час ведучи бійку і навіть справжні бої з військовими частинами, що залишилися під впливом ЦР. Це були часи величезного сумбуру і роскладу УЦР, хоч майже вся Україна, села включно всі, а міста майже всі знаходилися під фактичною владою УЦР. На південному сході, в самому Донбасі робітники жорстоким крівавим збройним опіром стримували наступ Краснова та білогвардійських юнкерських банд. Донбасівські гірняки, орагнізовані в червону гвардію, і червоногвардійські чоти, що прийшли їм на допомогу з Петербургу і Москви, головним своїм керовником мали Антонова-Овсієнко, який мав оселю свою в Харкові. Отже, вся радянська територія з центром у Харкові ростягалася на захід до Полтави, на південь
