осінь гострить вуха
і ловить гомін тиши…
Вона лежить з спідницею подертою,
заплющить очі — скалить рота —
погрозливо розп'явши руки
над землею.
Вона — німотна зараз!
Ось тижнів через три —
розірве пута,
спідницю зеленую лишить в бур'яні
і як скажена
на лісу скочить:
Гей багрянець жовтня…
… десь падолист
озвався лісом глухо.
Сади примовкли й стежать день.
15 серпня
В. СВІДЗІНСЬКИЙ
Не в бога смерти і рабства —
Вірю в одвічне буття
Творчої сили і радости світлої,
І що я її паросток,
Листок на гілці, дитя.
Не жадає від мене нічого,
Світлом чарує душу мою,
І тому віддаюся так повно,
Так люблю.
О, як оповім мою радість,
Земними словами любов мою?
Світ голубий перед мене…
Серце п'яніє… Очима пити,
Пити, голубити світ голубий,
Припадати устами
До хвилі життя,
Одриватись, співати,
Співати про світ голубий.
Широка вулиця, зелена краєм.
Квітущі лози язвіня тонкого
З окопу перегнулись на дорогу.
За язвінем шепоче кукуруза,
Лляним волоссям маючи на вітрі,
І со́нячники жовто-кучеряві
