Сторінка:Червоний шлях №5 (26) (1925).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

РЕДУТ № 16

21

Старанно почистив «ногана», перерахував кулі в барабані і поклав револьвера у кишеню «насипом». В землянці, де Чайка спав з иншими «халуями», лишилася кобура з шнуром, якого ніби причеплено до револьвера.

План був такий: над вечір, як покличуть капітана обідати на батарею, а про це Чайка сам передає телефоністам, вийде він назустріч Постоєву і в тому місці, де перед редутом № 16 у бальці поплуталась ліщина, він застреліть капітана.

Нетерпляче Чайка чекав вечора, а як, нарешті, передали капітанові, що його очікує обід, вийшов з батареї, тримаючи в кишені спітнілою рукою револьвера.

Чайка сходив у лощину, од нервового напруження зціпивши зуби.

На фронті лунали поодинокі вибухи.

Дійшовши до низу лощини, він зупинився. Вгорі, з боку редуту з'явився силует людини.

«Він»! подумав Чайка і витяг револьвера з кишені.

Чоловік не йшов, а біг по схілові гори і, коли він наблизився, Чайка впізнав Семена. Він був без шапки, з чола стікала чорна смужка крови, а правою рукою тримався за голову.

 — Що таке, Сеньо?

 — Поранено! промовив тремтячим голосом Голубенко і одвів од голови закривавлену руку.

 — А капітан? з напруженою тривогою запитав Чайка. Рука доболю тиснула револьвера.

 — Капітанові... голову одірвано!., і Семен побіг далі на батарею.

Чайка скам'янів. Револьвер випав з руки. Ні думок, ні чуття.

Тільки якась невимовна порожнеча.

І раптом відкілясь з глибини піднявся шквал скаженої люти, що вилилася в дивовижній лайці, в якій редут № 16 було сплутано і з богом, і з матір'ю, і з гробовою доскою, і з вірою, і з кров'ю. А як останні слова затихли у пустельній лощині, Чайка безсило сів на землю край стежки, що вела до редуту № 16 і, гірко, по-дитячому заплакав...