Б. В. КОЗЕЛЬСЬКИЙ
Григор’єв, як і більшість инших отаманів, почав свою діяльність за повстання проти гетьмана. Лагодивши повстання більшовики й українські есери-боротьбисти шукали собі таких людей, яким можна було-б доручити певні завдання. Між иншими агентами завербували боротьбисти й штабскапітана царської армії Григор’єва. Боротьбистський бойовий осередок, що складався з Шумського, Лашкевича й Шинкаря, притягли його до роботи, доручив підготовити повстання в Олександрійському повіті, звідки сам родом був Григор’єв.
Доклавши рук до праці, Григор’єв виявив велику організаторську гідність. А як пройшла чутка і всі дізналися, що повстання проти гетьмана почалося, то Григор’єв підняв і своїх людей до повстання в Олександрійському повіті. Одностайно обурене селянство по всій Україні надало повстанню масового характеру. Поверх бурхливих революційних хвиль понесло й Григор‘єва. Незабаром коло нього зібралась велика сила. Його вплив помітно зростав і дохопився майже всієї Катеринославщини й Херсонщини. Як владу гетьманську од рук повстанців було скинуто, Григор’єв рушив з своїми загонами проти добровольців, що перебували на Лівобережжі, а до Директорії поставився доброзичливо. Боротьбистський комітет занепокоївшись, хоч і на силу, а навернув його знов на своє, щоб Григор’єв замість Директорії та допоміг Червоній Армії, яка йшла з півночи. Звичайно, це трапилось не так через витривалість боротьбистської ідеології, бо не як вже й міцна вона була, а найбільш через те, що маси були остільки охоплені революційним рухом, що про Петлюрівську Директорію не хотіли й слухати. Отже, Григор'єву довелось вести ці маси під радянськими гаслами та не тільки проти добровільців, а й проти Петлюри.
Поєднавшись Григор’єв з червоним командуванням одержав низку бойових завдань, які мали одну мету: вигнати з півдня України добровільців, французів, греків.
Підчас виконання цих завдань 16000 Григор’євська армія добула великі трофеї, зброю й технічне обладування. Григор’євці забрали Миколаїв, Херсон, вступили до Одеси. Переможний шлях Григор’єва надає йому престижу й ваги, а в тім день за днем яскравіше доводить, що Григор’євщина є тільки попутчик Радвладі та ще й попутник не довгий і небезпечний.
Григор’єв почав свою діяльність, зорганізував і побільшив свої кадри в тій частині України, де куркулі й заможне селянство становило видатну
