Сторінка:Червоний шлях №5 (26) (1925).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана




Оповідання відзначене похвальним відзивом на конкурсі журналу „Червоний Шлях“

О. СЛІСАРЕНКО

РЕДУТ № 16

Ніч прийшла тихо, але тиші ніхто не вірить.

Як вдивляються люди в білу пелену ранкового морозного туману — в очах жевріє затаєна тривога.

Сьогодні перший ранок за останні два місяці, коли людей побудив батарейний вартовий. Впродовж двох місяців обов'язки вартового справляли бризанти та шрапнелі в супроводі рушничних та кулеметних пострілів.

Хрускає під ногами тоненький льодок у вчорашніх калюжах. Збита кінськими копитами та чобітьми трава біліє инеєм, иній на гарматній сталі, пофарбованій на зелений колір, і на башлику вартового. Горб перед батареєю побілів і повільно зливається з туманом.

Хто замерз за ніч, той витанцьовує «дрібушечки», накинувши на плечі кіньську попону, а той, кому попони не постачило, глузує:

 — Ти, Сеньо, сіна у матню напхай — тепліше буде!

Це, Чайка, телефоніст глузує з свого приятеля, Семена Голубенка.

 — На, курво, й ти погрійся! Кидає Семен.попону Чайці й через хвилю кепкує над «баб'ячою кісткою» під «кобилячою спідницею».

З приводу тиші на батареї склалося дві версії. Одна, — що німці відступили з напрямку Маркграбово-Лик, друга — що німці готують наступ і хочуть приспати нашу увагу.

Батарейна маса симпатизувала більше першій версії, бо вона давала кілька безпечних днів походу. Прихильник другої, між иншими, що жадали військових відзнак, був Лейба Лубенський, батарейний спостерегач.

Лубенський худорлявий одеський єврейчик, з типово-семітським обличчям, до війни кінчив комерційну школу, войовничим запалом не відзначався, але прагнув заслужити «Георгія», який мусів розтопити лід в серцях охоронителів «процентної норми», як подаватиме Лейба до університету...

Чайка симпатизував першій версії, але на ситуацію реагував по-своєму. Лежачи у вонючій телефонній землянці і смакуючи «телячу ніжку», він стиха говорив Семенові:

 — Ухойдокає мене капітан, як постоїмо ще на цих позиціях...

 — Постоєв?

 — Я то-ж...

 — Я ти, Ваня, не дери носа, підлабузься до нього...

 — Іди ти в «Підлабузься»! передражнив Чайка Семена.