Сторінка:Червоний шлях №5 (26) (1925).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

РЕДУТ № 16

15

Семен Голубенко і Чайка великі приятелі, але вдачею вони були різні люди.

На кремезній фігурі Голубенка лежало тавро важкої хліборобської праці, а на широкому обличчі та в карих очах за монгольськими вилицями застигла лагідність та покора тільної корови.

Природа обмежилася сокирою, створюючи його, а щоб зменшити тертя вугластого Семенового тіла в людському оточенні, вона налила йому в жили замість крови каламутного олеонафту — чудового змазочнсго масла, що зменшуй всяке тертя.

З иншої глини було зроблено Чайку. На голову вищий за Семена стрункий блондин з карими очима, він вражав своєю зовнішністю. Щось вишукане і разом з тим дике було в його постаті та в обличчі.

За грубим, майже брутальним поводженням, що виховала в Семенові військова казарма, почувалася якась м'якість та материнська ласка до Чайки.

 — Ну, не сердься, я-ж знаю, що ти гордовитий пан! І Семен поліз на зовні.

Чайка сердито плюнув на стіну землянки й замислився.

На другому році своєї служби, ще за мирного часу Чайка дістав фейєрверкера, але по весні, як ішла батарея походом в лагері, трапилася подія, про яку він нікому не розповідав, але в наслідок якої стратив свої нашивки, попав у немилість командира.

Разом з батареєю в лагері тоді поїхав і начальник дивізії генерал Оганов з своєю молодою дружиною Ліпочкою, як її називали позаочі однаково й офіцери й салдати.

Оганов швидко лишив батарею, поїхав до лагерю залізницею. Старечі кістки не терпіли походної тряски. Генеральшине шатро з того часу почало крити од людського ока те, чого не могло вкрити од сторонніх ушей.

Молоді підпоручники щасливо конкурували з пристаркуватим голомозим Постоевим і капітан на одній стоянці рішив створити умови, в яких можна було б вжити енергійніших кроків ніж ті, що дозволяли тонкі поли походного шатра.

Він запропонував генеральші прогулянку верхи, але Ліпочка несподівано поставила умовою, щоб їхав ординарцем не хто инший, як Чайка.

Постоєв погодився, але невиразне підозріння заворушилось у нього. Це підозріння набрало цілковитої виразности, коли од’їхавши верстов зо три від лагерю, генеральша томно промовила:

 — Мені набридло бути між людьми! Ви, капітане, не сердьтесь, коли я вас попрошу лишити мене одну.. Я хочу посидіти над прозорим ручаєм он в тому лісі і про когось помріяти...

Вона подивилась на Постоєва так, щоб в нього не лишилося жодних сумнівів, що мріятиме вона про нього.

Після цього вона наказала Чайці їхати за собою.

 — Подержиш коні на узліссі...

Капітан погодився але всередині у нього клекотіло. Він ніби поїхав на батарею, але через якийсь час опинився в лісі коло ручаю, де близенько одне до одного сиділи Ліпочка й Чайка, а зім'ята амазонка генеральші могла стати причиною неприємних для неї пльоток...