Вона принюхалась до одягу й чобіт незнайомого і знайшла, що од них дуже дхне конякою. З опочивальні були кудись іще одні двері, так само зачинені. Каштанка подряпалась у ці двері, налягла на них грудьми, відчинила й зараз же почула чудний, дуже підозрілий дух. Передчуваючи немилу зустріч, з гарчанням та озираючись, Каштанка увійшла до маленької горнички з брудними шпалерами і з жаху подалась назад. Вона щось несподіване побачила та страшне. Пригнувши до землі шию й голову, розпустивши крила, сичав та просто на неї йшов сірий гусак. Трохи осторонь, на матрасику, спочивав білий кіт; забачивши Каштанку, він схопився, вигнув спину дугою, задер хвоста, наїжив шерсть і теж засичав. Собака злякалась навсправжки, та не бажаючи свій страх виказувати, голосно гавкнула й кинулась до кота… Кіт іще дужче вигнув спину, засичав і вдарив Каштанку лапою по голові. Каштанка одплигнула, присіла на всі чотири лапи й, простягаючись до кота мордою, голосно та верескливо загавкала; саме тоді гусак надійшов ззаду й боляче дзюґнув її дзьобом у спину. Каштанка схопилась та й кинулася на гусака…
— А це що? — почувся гучний, сердитий голос, і до світлички увійшов незнайомий у халаті і з сигарою в зубах. — Що це таке? На місце!
Він підійшов до кота, цопнув його по вигнутій спині й промовив:
— Хведоре Тимофієвичу, це що значить? Бійку завели? Ах, ти, старе луб'я! Ляговись!
І, обернувшись до гусака, гукнув:
— Іване Ивановичу, на місце!
Кіт слухняно ліг на свій матрасик, ще й очі заплющив. З виразу його морди та вусів видко було, що й самому йому прикро, що погарячився та поліз
