Сторінка:Чехов А. Каштанка (1929).djvu/19

битись. Каштанка ображено заскавучала, а гусак витяг шию та забалакав про щось дрібно, палко й виразно, але дуже незрозуміло.

— Гаразд, гаразд! — мовив хазяїн, позіхаючи. — Треба жити в злагоді та приязні. — Він погладив Каштанку й додав: — А ти, рудько, не бійсь… Це публіка гарна, не скривдить. Стрівай-но, якже ми тебе кликати будемо? Без ім'я, брат, не можна.

Незнайомий поміркував і мовив:

— От що… Ти будеш — Тітка… Розумієш? Тітка!

Він проказав що кілька разів слово «Тітка» та й вийшов. Каштанка сіла й почала наглядати. Кіт не ворушився, сидів собі на матрасику й удавав, ніби спить. Гусак, витягаючи шию й топчучись на однім місці, говорив щось далі дрібно та палко. Мабуть, це дуже розумний був гусак: по кожній довгій тираді, він кожного разу здивовано подавався назад і удавав, ніби милуються з своєї промови… Послухавши його й відповівши йому: «рррр»…, Каштанка почала обнюхувати по кутках. В одному з кутків стояли ночовки невеличкі, а в них вона побачила мочений горох та розмоклі житні скоринки. Вона покуштувала гороху — не смачне, покуштувала скоринок — та й почала їсти. Гусак аж ні трохи не об-