такий вигляд, неначе б дуже зморився й хотів пити. Старий Хведір Тимохвієвич так само не спав. Мабуть і його теж збудив крик.
— Іване Йвановичу, що тобі таке? — поспитав хазяїн у гусака. — Чого ти кричиш? Ти нездужаєш?
_38.jpg)
Гусак мовчав. Хазяїн помацав його за шию, погладив по спині й промовив:
— Чудний ти. І сам не спиш, і иншим не даєш.
Як хазяїн вийшов і заніс із собою світло, знов налізла темрява. Тітці було страшно. Гусак не кричав, але їй знов почало ввижатись, либонь у темряві хтось стоїть чужий. Найстрашніше було те, що чужого цього не можна було покусати, бо він був невидимий і не мав образу. І чогось вона гадала, що цієї ночи конче має статися щось дуже погане. Хведір Тимохвієвич і собі непокоївся. Тітка чула, як він вовтузився на своїм матрасику, позіхав та струшував головою.
Десь на вулиці загрюкано в браму і в хлівці рохнула свиня. Тітка заскавучала, витягла передні лапи й поклала на них голову. В грюканні брамою, в рохканні свині, що чомусь не спала, в темряві і в тиші вчулось їй щось таке саме тоскне та страшне, як і в крику Івана Йвановича. Всюди була тривога та неспокій, але чого? Хто це чужий, що його не було видко? Ось біля Тітки спахнули на мить дві тьмяні
