зелені искорки. Це вперше за ввесь час знайомости підійшов до неї Хведір Тимохвієвич. Чого йому треба було? Тітка лизнула йому лапу й, не питаючись, чого прийшов, завила нишком та на різні голоси.
_45.jpg)
— Ґе! — скрикнув Іван Іванович. — Ґе-ґе!
Знов одчинились двері, й увійшов хазяїн з свічкою. Гусак сидів так само, розчепіривши дзьоба та попустивши крила. Очі в його були заплющені.
— Іване Йвановичу — покликав хазяїн.
Гусак не ворухнувся. Хазяїн сів перед ним долі, з хвилину дививсь на його мовчки й промовив:
— Іване Йвановичу! Що ж це таке? Помираєш ти, чи що?… А-а, я тепер згадав, згадав! — скрикнув він і вхопився за голову. — Я знаю, чого це! Це того, що сьогодні на тебе наступила була коняка! Боже ж мій, боже ж мій!
Тітка не розуміла, що каже хазяїн, та з лиця його бачила, що й він чекає чогось жахливого. Вона про-
