Одним словом скрізь треба було напруженої праці, а ми сперечалися, сварилися за програми, або в роспуці від того розбрату відмахувалися руками від праці і відходили розчаровані на бік від громадської роботи. Всетаки Рада Демократичної Партії упросила професора В. Антоновича, зовсім хворого, скласти відповідну записку для Київського Університету, а проф. Багалія — для Харківського, а коли той відмовився за браком часу, то на наше прохання її склав проф. М. Сумцов. Намовила Рада і Н. Молчановського, правителя канцелярії ґенерал-ґубернатора Юго-Западного Краю, написати від його імені записку про потребу скасування закону 1876 року в інтересах боротьби „місцевого русского населення з польським елєментом“; Молчановський зробив це охоче, бо був щирим, свідомим Українцем, але на жаль, хворий на серце, не дожив до ліпших часів. Заходами Петербурзької Громади Демократичної Партії склала Петербурзька Академія Наук відому записку про українську мову. Крім цих заходів Рада рішила вислати до Вітте, який тоді став премієр-міністром, делєґацію, яка-б особисто довела йому потребу скасування обмежень для українського слова і заведення української мови в школах в цілях піднесення грамотности в народі, а через те й його добробуту. З великим напруженням пощастило вирядити до Вітте делєґацію, що складалася з таких поважних та солідних осіб, як В. Науменко, І. Шраг, О. Косач (Олена Пчілка) та полтавський адвокат М. Дмитрієв.
Вітте, вислухавши делєґацію, твердо обіцяв, що цензурна комісія, під головуванням Кобека, яка виробляє нові закони для друку, підведе під один закон з московською і українську літературу й пресу і каратиме тільки за зміст, а не за мову. Що-ж до української мови в школах, то це питання складніше і вимагає нарад фаховців та згоди найвищих чинників держави.
Являлася надія на можливість в недалекій будуччині видавати українську ґазету, але ґазета вимагала таких великих коштів, на які я сам спромогтися не міг. Хоч я мав великі земельні маєтки, але на них лежав і великий гіпо-
