били, опріч того, що натовп потолочив усі клумби з квітками, що були перед терасою.
У Левицької, на запит голови комісії у місцевих селян — чи нема яких претензій до пані, виступила баба з задніх рядів і росказала, що по роспорядженню пані убито її свиню, яка коштувала примірно стільки-то карбованців. Левицька відповіла, що вона вперше про це чує. Тоді виступив її оконом і росповів, що то була не свиня, а підсвинок і вбили його в панськім садку скарбові парубки і ззїли в борщі, а пані про те нічого не знала. Місцеві селяне підтвердили слова оконома.
Тоді голова комісії, поґабзувавши бабу за брехню, звернувся до п. Левицької з словами:
— А все таки заплатіть бідній бабі за оте порося, ви від того не збіднієте. Та давайте росписку, що віддаєте селянам землю за третій сніп.
Тим у Кондрацького і Левицької й скінчилося.
Всім околишнім селянам, а значить і комісії, відомо було, що я здаю землю селянам за третій сніп, то до мене комісія не заїздила, а присланий від неї верховець взяв у Перешорського сільського старости посвідчення, на яких умовах я здаю селянам землю.
Так, протягом короткого часу, на всьому просторі від Одеси до Ананїва ті комісії зробили роспорядок, а під самим Ананївом одна комісія напоролася на ескадрон драгунів. Діло в тім, що Одеська влада вимагала зо всіх місць, де стояло військо, помочи проти панцирника „Потьомкина“ та місцевого пролєтаріяту, який почав ворушитись, а портові босяки (люмпен-пролєтаріят) учинили навіть ґрандіозний розгром товарових складів в порті. Коли кавалєрія, їдучи до Одеси, проїздила через ст. Любашовку, то ананївський ісправник (начальник повіту) та місцевий земський начальник (адміністративний урядовець, що правив і судові функції) вигрузили ескадрон драгунів і повели його проти комісії. З властей ніхто не кричав, як той „мужичище“, — „не займайте нікого“, а били нагаями винуватих і невинних; позасаджували в тюрму сотні людей, повідбирали, де змогли,
