не слухав, тоді Кучерявий взяв за поводи коні і почав навертати їх на шлях. Оконом Катеринича, якийсь панок, бачучи перед собою селянина, що говорить з ним „хохлацьким язиком“, почав його хльоськати батогом, а коли Кучерявий вирвав батіг, то панок, злізши з повозки, в двох з кучером почали бити мого оконома. На ґвалт прибігло зо скілька Кононівчан і, гуртом набивши панка й кучера, завернули їх на великий шлях (гостинець). Довідавшись про це, Катеринич звелів ісправникові зробити слідство, на якому виявилося, що мене давно не було в Кононівці і я не міг намовити свого оконома, як сказано було Катериничу; крім того подія трапилася не на шляху, як доносив оконом Катеринича, а на польовій доріжці і що оконом Катеринича перший почав бити мого. На тому справа й скінчилася, але Катеринич затаїв на Кононівчан і на мене злобу і коли почалися на Полтавщині „карательні експедиції“, то поліція почала чеплятись до Кононівчан і до мене. Але причепитися не було до чого, бо Кононівчане, слухаючись П. Оправхати, не робили ніяких погромів сусідніх панів, а позаписувавшись в „Селянську Спілку“, ще й сусід умовляли не робити погромів, а добиватися землі дорогою проведення в Державну Думу своїх людей. Так Катериничу й не вдалося познущатися над Кононівчанами, як він знущався над инчими селянами, але він взявся за мене.
Мені росказав залізнодорожний інженір Величковський, мій товариш по реальній школі, що він їхав в однім купе з Катериничем і той оповідав йому, що в Пирятинському повіті все було-б добре, як би не Кононівський поміщик Чикаленко, котрий з жадоби популярности розіслав по всьому повіті своїх аґентів, що аґітують скрізь проти панів, і що всі учителі, фершали і взагалі земські наймані служачі хотять його провести в Думу, але це не вдасться, бо він, Катеринич, вишле його адміністративно до Наримського Краю (Східно-північний Сибір). Теж саме росказував Катеринич і Лубенському Предводителеві (маршалкові), який порадив мені через свого брата В. М. Леонтовича, щоб я не приїздив у Кононівку, поки не минуться вибори
