вести ґазету в межах кошторису і по програмі Д.-Р. Партії. Всі погодилися на таку конституцію і вибрали заочно за редактора Ф. М. Матушевського (він тоді був за кордоном) а в секретарі його товариша по університету В. О. Козловського, якого я мало що й знав. Ми, видавці, згодилися; власне, я найбільше й настоював на Матушевському, бо знав його лагідну вдачу, широку освіту, знав, що він зуміє привернути до ґазети симпатії всіх українських поступових кол. Кошторис взявся скласти С. Єфремов, бо він найбільше знався у видавничому ділі, як голова видавництва „Вік“. Разом з цими обмірковуваннями ми зо скілька разів збіралися у В. Ф. Сіміренка і обговорювали фінансовий бік справи. Міркували ми приблизно так: кошторис зложено річно на 50 тисяч рублів видатків; передплату назначили 4 руб. на рік; найменьче у нас буде передплатників 5 тисяч, грошей вони дадуть 5 ✕ 4 = 20 тисяч, значить докласти доведеться 30 тисяч рублів.
В. Ф. Сіміренко та В. М. Леонтович вагалися, чи варто затрачати такі великі гроші, але я доводив їм потребу ґазети, запевняючи, що на перший рік ми докладемо 30 тисяч, на другий рік 20 тисяч, на третій — 10, на четвертий ґазета вже стане на ноги, а на пятий ми вже матимемо прибуток. Я тоді в цьому був певний. Треба сказати, що ми багато зібрань затратили на обміркування про те, яка повинна бути ґазета: чи для інтеліґенції чи для народу. Я стояв на тому, що треба видавати ґазету для народу.
— Тепер, — казав я, — коли настала конституція, треба давати народові на нашій мові відомости про новий лад, бо коли дорогі йому вістки про землю то-що подадуть йому російські ґазети, то потім він уже не схоче читати ґазети на своїй мові; в глухі часи можна ще було обійтися без ґазети для народу, а тепер вона потрібна далеко більше, ніж ґазета для інтеліґенції.
Грінченко, навпаки, доводив, що перше всього треба ґазети для інтеліґенції і багато голосів схилялося на його бік, але я твердо стояв на ґазеті для народу. Мене дуже енерґійно підтримував М. Славінський (за Директорії Посол
