Що менї там Поділя край,
Нам полонина Поділє!
А бори - степ, ялия - гай,
А зьвіря голос - весїлє.
Не вабить нас баришів лесть,
Коби лиш порох та цївка!
У Бога сьвіт, у людий честь,
Та овець турма й сопівка.
Та коби сплив по водах лїд
І медвідь шибнув лїсами!
Завіяв юг, заграв Бескид,
Черемош гукнув скалами!
То ми то час, то ми то піснь!
Молодче, нуже в розвори!
Овечцї змий з кучерів плїснь,
І далї - далї на гори.
Там то гуде тримбіти звук,
Щебече любо сопівка!
Прийде медвідь, то з моїх рук
В пасть єму плюне та цївка.
Николай Устиянович
Старий лїтописець руский оповідає, що коли св. Апостол Андрій з учениками своїми ішов проповідати християньство Скитам, зупинив ся на горах над Днїпром і, провидївши духом Божим, поставив на них хрест і сказав: - "Із сего місця колись поплине сьвітло християньства широко по тих країнах!"
На тім місцї здвигнула ся пізнїше "мати руских міст", столиця руских князів. Київ.
Коли був заснований Київ, ми не знаємо. Стара народня повість, записана лїтописцем, говорить про збудованє Києва трома братами, Києм, Щеком і Хоривом. Але вже тодї, коли писано сю лїтопись (в початку XIII. віку)
