ської небезпеки. Російська полїтика перед війною і в часї війни доказує, яку вагу кладе Росія на вдержаннє свого українського посїдання, а також на здобуттє східної Галичини задля її українства.
Рухи Українцїв або Русинів знайшли свою вихідну точку в австрійській Галичинї; там є движущі сили для самостійної України, які впливають на російсько-українські ґубернїї, тому російська полїтика змагає до того, щоб зробити східну Галичину російською, змосковщити там українство та вбити українську ідею.
Одначе в інтересї осереднїх держав є, щоб повстала українська держава яко самостійний національний животвір і захист супроти російського завойовницького напору та російського насилування чужих народів.
Бажаю українському рухови сильного розцвіту.
Для спокою і безпеки Европи та для тривкости й становища союзних тепер осереднїх держав сеї части світа має незвичайну вагу перешкодити, щоб український народ на далї насилувано з московського та з польського боку й спинювано його в його природнім розвитку. На основі своєї історії має він таке саме право на окремішнє національне життє, як кождий инший славянський народ. Сеї правди не повинні спускати з очей безпосередньо інтересовані великі держави; тільки коли вони візьмуть її собі до серця, можна завести на сходї здоровий лад у відносинах і зробити їх здатними до життя.
Я не можу бути такого песимістичного погляду, що манїфест, який видала недавно Українська Парляментарна Репрезентація з уваги на будуче відокремленнє Галичини в австрійській монархії.
Вже відбудова Польського Королївства, яка покінчує остаточно з великопольським сном про державу „від моря до моря“, дає пізнати, що осереднї держави надумали ся поважно й щиро дати досї поневоленим і виснаженим граничним народам волю і право й нїяким робом не допустити, щоб поодинокі з них, визволені з російського ярма, наново
