прийшли в залежність, яка противить ся їх національній окремішности.
Тому, здаєть ся, се зовсїм виключене, щоб сеї засади не взято під увагу також у будучім відокремленню Галичини щодо Українцїв. Галичина не є нї історично нї етноґрафічно замкненою одністю, а крім того пороблені Українцям уже перед війною запевнення щодо їх національного й культурного розвитку задуже зобовязують Австрію, щоб при бажанім радикальнім внутрішньо-полїтичнім перестрою можна було їх відложити або лишити їх несповненими. Що більше, увага до них мусїла-б належати до задуманого „відокремлення Галичини“.
А вкінцї хвилево полїтичне поняттє „Галичина“ з огляду на теперішнє стратеґічне положеннє нестійке й так само не можна вже тепер сказати, які переворотові зміни покажуть ся, коли — як майже можна сподївати ся — Московщину, що нарушує спокій і ворожа культурі, відкинеть ся „за великі ріки“ й велика часть давньої України буде вільною. Розвитку справ повинні Українцї дожидати спокійно (guten Mutes). Вже стукає нїмецький залїзний кулак до брам Молдави й Бесарабії, але се не в звичаю осереднїх держав, що бережуть прав малих народів дїлами, а не пустими фразами, виставляти вексель (Zukunftswechsel) на вартости, які щойно треба здобути або вибороти.
Одначе Українцї можуть сподївати ся і великий круг їх приятелїв, яких здобули своєю рухливою та доцїльною вербунковою працею в останнїх лїтах, сподїваєть ся з ними!
(Відповідь прислав шан. автор з купелевого місця Orselina — Locarno в Швайцарії, зазначуючи в листї, що з причини хороби йому „неможливо так докладно відповісти на питаннє, як воно заслугувало-б на се“. Як найшвидшого виздоровлення бажаємо щиро нашому прихильникови, авторови знаменитих статей про українську унїверситетську справу, з якими читачі „Вістника“, на жаль, не могли познайомити ся з цензурних причин. Ред.).
На ваш запит, що думаю про українську націю та її міжнародне значінннє в сучасности й будуччинї, можу мою відповідь зібрати в кількох реченнях:
