зробило, і повіли єму, що вчера години семої опустила єго жигачка, а отец порозумівши, що Іісус в тот самий час повів єму, же твій син живий єсть, увірив сам і весь дім єго. А се знова другоє знамя сотворив Іісус, прийшовши із Юдеї до Галилеї.
Рідні, любезненькі! Несе ся воздухами до Вас, мої миленькії, шпарка Ластівка: ой ластівка-ж то, ластівка! такої ще нїхто з роду не бачив, бо не то іно, що гарно виспівує та щебече та так мов примовляє, а то ще і на зиму не ховає ся, і все снуєт-ся, і все лїтає, і все виспівує, що забудеш і біду, і горе, і смуток, і журбу, і, здаєт-ся тобі, що завсїда весна. От така-то летить до Вас ластівка! — При ластівці ступає вагою сановитий, сумний, казав бись престарий Могила і заглядає не так, як ластівка, весело в віконця, а ступає під землю в могили, цїлує давний порох, обнимає кости, а, нагорнувши там сили у свої груди, гуляє з вітрами по степах або з вороном по-під небеса. — От-так, братчику! Потїш ся з ними, полюбуй ся, пожури ся і поплач, а небавком назад їх до нас пришли. Коли-сь, може, деякий знайшов жемчуг, що́ мать наша Русь розронила, заховай або до нас передай: всьо то разом нанизане вчинит ся великим сіяющим намистом для шиї пишної цариці. Може, з моїх нїсенїтниць знайшов-єсь да-що, пришли менї, щоб я передав Головацькому, може, єму ся дещо знадобить. — Ми от так якось жиємо, тай наш маленький, видит ся, не слабший; раді би-сьмо, щоб і Ви нїколи смутку не зазнали. Бувайте нам здорові та веселі! М. Ю. Шашкевич.
От, от, був бим забув. Основяненькових повістей другую книжку потому пришлемо. Прехороша там Маруся, окаянний пянюга Ничипір і таки живісїнький на патреті Салдат: побачиш сам небавком, коли Ластівку і Могилу не довго у себе забавляти будеш, бо вони чужі; вже з Основяненьком довше будеш балакав. Треба менї тонїсїнького паперцю на лист до Устияновича, а не маю, лиш такий, якого тобі дві болони на заміну посилаю; удїли менї, будь ласкав. Маркіян.
От, ще одно, мої любенькії! Наш маленький захотїв на сьвятого Николая охрестити ся. Отже-ж вже
