тик, І. Аненський, з де-якою іронією називає Гамлета «найущіпливішою з поетичних проблем»[1], маючи Полонія за першого його критика. Полоній був певний того, що посідає таємницю Гамлетової трагедії, і коли останній прошиває шпагою зухвалого діда, то Шекспір, на погляд Аненського, «цілком свідомо насадовлює на шпильку першого, хто насмілився мріяти про те, що базарною мовою потрапить він висловити Елевсинську тайну його близняка».
Почасти це так, хоч і розуміється, жодної Елевсинської таємниці тут немає. Кожний художній образ, не вважаючи на всі, навіть найбільше перекональні до нього коментарії, сприймається суб'єктивно, крізь складний фільтр того, що називаймо філософським нашим, естетичним «я», тієї аперцепції, що має глибоке соціяльне коріння. Мимоволі часом, ускладняємо й спрощуємо ми ці світові образи, про що красномовно свідчать сценічні втілення Гамлета. Від Гарріка і Кіна і до сучасних театральних Гамлетів — тягнеться довжелезна низка данських принців, і кожен з них — своєрідний, єдиний Гамлет. Инший не тому лише, що не повторюються психо-фізичні й творчі особливості кожного актора-Гамлета, а ще і в звязку з тим, що кожна епоха має свій стиль у мистецтві, свої засоби сценічної інтерпретації. Достотно повторює актор слова Шекспірового Гамлета, перекладаючи ці символи думок і почуттів авторових власною мовою, мовою своїх емоцій, своїх думок, свого хисту, і в цьому полягає секрет художньої довідности сценічних Гамлетів і блідости не меншого числа історично-літературних і критичних портретів данського принця — Гамлетів, перекладених на цей раз мовою естетично-філософських теорій, систем та формул, які мають розкрити «Елевсинську тайну». Влучно іронізує з приводу претенсій кожного з шекспірознавців на глибину й новизну їх досліджень «Гамлета» німецький критик Олександер фон Вейлен, зазначаючи, що «кожна нова книга про Гамлета має завжди дві частини — доладну й кепську: доладна — це завсіди перша, в якій відзначає автор, що його попередники не зрозуміли Гамлета, кепська — це друга половина, де він пропонує власне свою розуміння й виявляє, що також Гамлета
- ↑ И. Анненский. Вторая книга отражений. С.П.Б. 1909.
