прихильність Шекспірова до свого батька, що вмер р. 1601, чи бездушність і розбещеність жінки, що її кохав Шекспір. Певний вплив мали на песимістичну концепцію трагедії, на думку Розанова, передчасна й трагічна смерть лорда Соутгемптона, друга й повсякчасного його порадника, невеселі вражіння від придворного життя, що з ним стикався Шекспір, чулу й вразливу душу якого пригноблювала свідомість свого соціального стану, аристократична зневага до актора. З усіх цих припущень цілком реальний факт — смерть батька, але ж «ніжна прихильність» до нього письменникова це вже від «легенди», поетизації, та й смерть поважного Стретфордського міщанина а-ні трохи не освітлює провідного мотиву трагедії — трагічної смерти короля й Гамлетової помсти. Соутгемптон, як побачимо, відограв певну ролю в житті Шекспіровому, хоч вона значніша за гіпотезою Шекспір — лорд Ретленд.
Якщо Шекспірові довелось спостерігати двірське життя, то не зовсім зрозуміле ставлення Гамлетове до мандрівної трупи акторів, з якими він поводиться, як аристократ, жодною мірою не виявляючи припущених демократичних думок і враженого самолюбства Шекспіра-актора.
Віддавна дивувала вдумливих читальників Шекспірових творів ціла низка якихось таємничих прогалин у біографії великого письменника, зацікавлювали деякі загадкові факти, як от, наприклад, подільна транскрипція ймення — Шек-Спір (Shake-Speare), що дає два слова — «той, хто торсає списом», шість лише автографів Шекспірових — на купчій, на заставній та заповіті, при чому всі вони написані ріжним письмом. Вражала й відсутність не тільки спогадів про письменника, але й схожих, правдоподібних його портретів. Перший з них виритуваний Дройшютом, у виданні Шекспірових творів 1623 року має досить двозначний напис — («гравер змагався з природою»), дає немов вирізану з кардону маску. Що-до сучасного погруддя письменникового в Стретфордському мавзолеї, то воно пізнішого походження й являє собою, за С. Венгеровим, — «голову дебелого мужчини з туповатим, брезклим обличчям і дуже скидається на Фальстафову статую». Що це друге погруддя — видко з виданої р. 1656 книги Дудгеля «Ворквікшайрська старовина», де на малюнку пам'ятника бачимо сухого, непоказного міщанина з торбиною в руках.
