«забвенный» М. Старицький ужив «забутній»; Б. Грінченко для «забутній» дав такі значіння: «забывчивый» і «вызывающий забвение», в М. Уманця при «забвенный» стоїть «забутний» і тільки в словнику А. Ніковського 1927 року при «забутній» стоїть третє проти Б. Грінченка значіння — «забвенный». При цьому, треба додати, що я не знав цього значіння в Старицького, а просто знав, що має бути й таке значіння. Висновок робить честь Старицькому, бо він угадав ту вивідну форму, до якої прийшов инший, малий словолюб через 30 років.
Шкода, що український мовний ґрунт через розум свійських і зичливість добросусідських критиків був такий неплідний, а то б ми мали на тепер, чого доброго, багатющу лексичну спадщину, може й не меншу ніж росіяни. Борис Грінченко і не смів думати робити доконані дієслівні форми, коли йому ілюстраційні картки давали недоконані — на кожне слово, форму і спосіб мали бути штемпльовані папери. Инша річ Володимир Даль: феноменально безталанний як белетрист, він показався феноменально талановитий, як лексикограф і навіть лексиколог, — він відгадав процеси російської мови на ближчі прийдешні 100 років, тільки добре приглянувшися цим процесам за ближчі перейдені 100 років, і наробив таку силу вивідних форм, що тоді виглядали на чорти-батька-зна що, тільки не на слова живої тодішньої мови, а котрі тим часом помалу приходять до життя. Задосить того ще один приклад: тепер кожне каже в руській мові: изживать недостатки, изживание ненормальностей, дефекты изжиты, — звичайнісіньке слово. У Даля стоїть: «Изживать, изжить что, проживать; проводить или изводить живучи… Век изжил, а ума не нажил.» Але далі, як тверський діялектизм: «Изживаю третьего мужа, привел бог пережить двоих». Отже далівський діялектизм стався тепер на всю кістку і мастку російським літературним словом. Але далі ще ліпше: Извивание и изжитие, — слова просто таки невидані й нечувані в XIX столітті, а тепер, останні три роки, живі аж тріпощуться, і то спеціяльно в тому місцевому тверському значінні. От і говори після цього про ковальство та новаторство, коли нічого нового під місяцем нема, коли треба говорити про дух мови, про відчуття її, про інтуїцію мови… а дух, відчуття та інтуїція —
