це все дурні слова, котрі всі разом намагаються замістити правдиве слово — знання мови. Михайло Старицький знав мову, а не те що був якимсь запаленим спіритом, провісником чогось незнаного, — його неологізми й, на око, прості вигадки були й показалися на ділі сильними діялектизмами, що пізніше прийшли до життя — не в українській живій мові, ні, а в знанні та свідомості наших письменників і письмаків: вони пізніше довідалися того, що знав він; його нові вивідні форми були формально регулярним процесом, до котрого приходимо аж ми.
Тому й подається українському читачеві цей переклад, бо тут єсть знання мови, єсть сучасна мова, з корінням у справжніх ґрунтах всенародніх, тому нарешті, що цей переклад дуже близький до оригіналу. Мова «Гамлета» в перекладі М. Старицького може й сьогодні бути за джерело вивчення української лексики, фразеології, синтаксису; вона чиста й надзвичайно проста. Про чистоту й просто́ту — далі, про близкість до оригіналу — ось тут. Коли виходив 1899 року Кулішів переклад «Гамлета», — у нас дуже мало відомий, бо вийшов у Львові, — Іван Франко писав у передмові таке: «Переклад д. Старицького беручи загалом дуже свобідний, Зовсім наперекір своїй виразній обіцянці він змінив розмір віршовий у цілій драмі, і замість англійського драматичного blanc-verse (п'ятистопного ямба) завів розмір сербської юнацької пісні, що зовсім не надається до драми. Де є римовані вірші у Шекспіра (при кінці деяких монологів), там їх у Старицького нема і загалом про дословність перекладу навіть у прозових частях нема що й говорити. Се зрештою не є така велика біда, тим більше, що повна дословність тут нераз попросту неможлива, коли переклад має передати не тільки слова, а й думку первотвору. Важнійте те, що переклад, при якім у передмові заявлено, що «ані на кому не відбігає від первотвору», вийшов майже на цілу третину довший від того первотвору».
Закиди ці кругом несправедливі: 1) Старицький взяв п'ятистоповий хорей з трьома головними наголосами, взяв очевидно свідомо, бо знав дуже добре й инші, ямбові, наприклад, ритми; справа вибору ритму залежить зрештою від перекладача, аби лиш у йому зміщалася енергія й загальний характер оригіналу;
