надає енергії й краси, мова — зовсім сучасна, тим часом як у Куліша: призов, трубайло, запевняти правду, вбачати — сприймаються не враз, Кулішів переклад може й сьогодні дав би радість знавцеві й аматорові мови, але в його лексиці мало Шекспіра і багато Куліша; слов'янізмів, русизмів та архаїзмів накопичено аж тяжко читати, індивідуальність Кулішева не підбилася ні Шекспірові, ні вимогам загальної мови. Зате Старицький — приступний, сучасний, простий, де простий Шекспір, і широкомовний, де Шекспір туманний або надто для нашої мови лаконічний. Тоді М. Старицький просторіша переказує неясну або непіддатну на короткий вислів думку оригіналу, зостаючись при характері Шекспірового тексту. Вульгаризації жадної нема, хоч з погляду точности всім, і нашим обом, перекладачам можна було б закинути, що вони зделікатнюють Шекспіра; мова про цинічні жарти, гру словами, крепку лайку. Стилістична націоналізація тексту сталася тільки в скількох місцях, де само це навертається: наприклад, як же його при — «поки трава виросте, коняка здохне», не сказати — «поки сонце зійде, роса очі виїсть», хоч і тут Старицький делікатно покинув другу половину приказки. Але заміна одного афоризму иншим якимсь, паралельним, часом буває просто обов'язкова. Чи сучасний перекладач, натрапивши десь у Шекспіра на фразу: «хай оборонить вас милость божа спереду, ззаду та й з усіх боків» передасть її до-слова, чи пригадає українське: «хрест на мені, хрест на спині, і вся я в хрестах, як свиня в реп'яхах», — як знати. — Може як-раз ні те, ні друге, а дасть щось третє, паралельне, бо між перекладом і оригіналом ніколи не може й не повинен стояти знак рівности, а тільки паралельности, рівнобіжности, відповідности.
Ось такі загальні міркування, що спонукали нас видати поновлений переклад «Гамлета». Все ж таки, треба було признати, що текст М. Старицького хибує кульгавим віршом, якого треба виправити. Цю роботу шкода було віддавати холодній руці редактора, а тому доручено давній і близькій співробітниці М. Старицького не в одній літературній праці — Л. М. Старицькій-Черняхівській, дочці поета. Це подвійне право вона здійснила, переписавши текст на-ново й поробивши виправлення вірша в стилі й духові і характері Михайла Старицького і їх обох писаннів, що сподіваємося
