вибавить редактора від нарікань на блюзнірство над покійником. Одначе, звіряючи текст з оригіналом, доводилося робити чимало виправлень і редакторові, власне все те, що вимагав Шекспірів текст, його точне значіння або загальний зміст даного уривку чи вислову; робилися також пошукування по инших перекладах та коментаторах, подекуди наведено в примітках і мотиви, чому дано таку чи иншу редакцію, — отже тогосвітні примари ні Шекспірова, ні Старицького, не мають причини приходити до редактора ночами. Шануючи традицію й оцінюючи дуже високо й Кулішеву роботу над «Гамлетом», редактор, щоб уникнути власного філологічного гамлетизму в сумнівних місцях, де йому здавалося Кулішеве слово щасливішим, заводив його до тексту, здебільшого нотуючи це в примітках. Примітки мають характер як коментарія, — вияснень замотаних місць чи ситуацій, так і виправдань чи пояснень поодиноких слів і висловів у тексті. До видання 1882-го року було додано аж дев'ять номерів співів-балад Офелії музики М. В. Лисенка, котрі ми тут не подаємо, бо це мало би інтерес тільки для театральної вистави, а коли у нас зайде аж на виставлення «Гамлета» — ці ноти буде знайдено. Весь текст «Гамлета» подається так, як він був у Старицького, себ-то з Кембриджського видання, де повходили тексти першого видання, видання in folio 1623 року та инші, що правда не завжди абсолютно ймовірні, але загалом уже традиційні. Всякі инші подробиці що-до тексту читач знайде в примітках. В «Додатку» до цього видання подаймо передмову М. Старицького до видання 1882 року, цікаву як принціпіяльною позицією, так і тими справами літературними, що клопотали тогочасне літературне покоління.
