Сторінка:Шекспір В. Гамлет (1928).pdf/45

Гораціо

Що ти, хто ти, що на зле вживаєш

Глупу ніч, бо взяв на себе постать
І вояцьку пишну зброю, в котрій
Тут хожав король покійний Данський?
Озовися — заклинаю богом.

Марцелло

 Він образивсь…

Бернардо

Глянь, пішов як гордо.

Гораціо

Стій! Промов! Озвися, — заклинаю!

(Привид зникає).

Марцелло

Геть пішов, не хоче одмовляти.

Бернардо

Ну, Горацій. Сполотнів, тремтиш пак.

Не химера це, либонь щось більше:
Як ти мислиш?

Гораціо

Присягаюсь богом,

Не повірив би тому я зроду;
Отже в тім мене переконали,
Явні, певні свідки — власні очі.

Марцелло

І чи ж він на короля не схожий?

Гораціо

Так як ти на себе. Та ж і зброя,

У якій він бивсь з Норвегом гордим.^[1]
Так і брови він насупив грізно,

1. 7