Бруд, мерзота! Здержся, стишся, серце,
І ви, жили, не драглійте зразу,
А держіть моє цупкіще тіло.
Пам'ятать мені про тебе кажеш?
Так, нещасний привиде! Так, доки
В черепку цім пам'ять буде жити.
Пам'ятать про тебе? Я до цяти
На листках у нам'яти моєї
Все зітру: оповідання з кни́жок,
Всі звичайні та мізерні мислі,
Всі знання і вражіння і мрії,
Що знання і молодощі склали,
І самий-но заповіт твій буде
Панувати у порожнім мозку…
Так, хрестом клянуся перед небом!
О, зрадни́це! О, невірна жінко!
О, злочинце про́клятий, нена́тлий,
Душогубе з усміхом гадю́чим!
Де моя граматка? Треба, треба
Записати, що сміятись можна,
Усміхатись і чинить злочинство, —
Хоч, принаймні в Данії, я певен!
(Пише)[1]
Ось ви, дядьку перші тут. Тепера
Заповіт ще: «прощавай, мій сину,
Прощавай і пам'ятай про мене».
Я поклявся.
Гораціо (З-за кону)
Принце, принце! Де ви?
Марцелло (З-за кону)
Гамлете — наш принце!
Гораціо (З-за кону)
Боронь, боже!
Марцелло (З-за кону)
Крий Господь його!
Та де ви, принце?
