характеру, і що ввесь весільний рітуал — се величезна і надзвичайно поетична сімволіка, повна змісту побутового і історичного життя українського народу. Описаний весільний звичай, в додаток ще з ужитком в відповідних піснях слов »украяти«, »вкраяти«, »краяти«, показує, що проф. Максимович натрапив на цілком певний шлях, подаючи своє вище наведене пояснення слова »Україна«.
Не дурно волинська шляхта в початку 17. віку дала наказ своїм депутатам до сойму глядіти, щоб волинської і київської землі »не було закраєно« до Турції.
Як же се слово розумів і розуміє сам український нарід, що утворив його так образно, виразно, поетично і разом з тим так відповідно історичній реальности, коли йому доводилося мечем »украювати« собі і захищати кожен шмат своєї землі, щоб з тих украяних шматків утворити собі в певних межах терріторію — Україну, так гарно сімволізовану калачем на весіллі, на якім фіґурують і князі, і бояри, і дружко з усіма аксесуарами сивої старини? На се питання дає одповідь сам нарід своїми стародавніми літописами, піснями, примовками і т. и.
В збірниках пісень у Чубінського (5 т.), Максимовича, Костоморова і ин. можна знайти з сим словом такі пісні, що й досі співаються по Україні.
9
