жання найліпшого силосу, після докладнішого ознайомлення з ходом процесів в силосі, одержали цілком інше тлумачення. А саме, присутність певної кількости повітря вважалася необхідною для того, щоб могло розвинутися молошно-кисле квашення, яке нібито може нормально розвиватися лише в аеробних умовах, а при відсутності повітря припускалося, що може розвинутися лише шкідливе масляно-кисле квашення корму. Так само температура від 40° до 55° Ц. вважалася оптимальною для розвитку молошно-кислого квашення, а при температурах нижчих вважалося, що буде відбуватися оцтове квашення, optimum температури якого 20–30° Ц., масляне — optimum температури 25–30° Ц. і слизове — optimum 22–30° Ц.
Корми закладалися до силосу і враз і поступово верствами протягом декількох днів, що залежало від ступеня м'ягкости корму і кількости води в нім. М'ягкі і соковиті корми закладалися поступовими верствами і утоптувалися після підняття температури в кожній верстві до потрібного ступеня 40–55° Ц., бо, складені враз грубою верствою, вони настільні щільно укладалися б, що було б витиснене з поміж кормів усе повітря, як завдяки тому, що такі м'ягкі корми легко злягаються, так і тому, що з соковитих кормів при цім, особливо в нижніх верствах, від надушування верхніх шарів корму легко видушувався б сік, який, заповнюючи порожнечі, витискав би повітря з поміж корму. Грубі і тверді та сухіші корми закладалися до силосу нараз, бо вони так щільно не злягаються, та й соку в них менше, отже поміж складеним кормом завше залишалася певна кількість повітря, що, як думалося, є необхідною умовою розвитку молошно-кислого квашення і одержання тим самим найліпшого силосу.
Крім того, для можливости підвищення температури до необхідного ступеня, в кормі, що закладався до силосу, неповинно було бути води більше 55–60%, бо в мокріших кормах температура підіймається лише до 25–30° Ц., що є оптимальною температурою для масляно-кислого, оцтового і слизового квашення. Зменшення кількости води досягалося підв'ялюванням корму, або додачею до силосу, при закладанні надто вогких кормів, сухих кормів — найчастіше солом'яної січки — рівномірним пересипанням нею водявого корму в потрібній кількості.
При додержанні всіх умов такого силосування втрати всеж були досить значні і в ліпших випадках досягали 15% сухих річовин закладеного корму, що пояснюється тим, що силосування відбувалося при доступі повітря, завдяки чому досить енерґійно відбувалися процеси окислення в клітинах рослин, внаслідок чого температура підіймалася до 50° Ц. і більше, що і рекомендувалося цим способом силосування, а підвищення температури в свою чергу спричинялося до збільшення енерґії окислення, а разом з тим і до збільшення втрат поживних річовин корму. Крім того втрати відбувалися не лише в кількості вуглеводів, що головно руйнувалися окисленням, а, завдяки діяльності мікроорганізмів, втрачалася
