Хотів везти до Кіснахту в свій замок…
Все знаєм, все… Скажіть, як ви втекли!
У тім човні — пропащий чоловік!
Не сподівався світу-сонця бачить,
Ані дітей моїх, ні жінку любу,
І без надій на озеро дивився…
Та Рудольф Гаррас, разом з гайдуками.
Мій лук і сагайдак лежали ззаду,
Біля стерна, на тім кінці човна.
Як тільки ми добились до кутка,
Біля малого Аксену, господь
Послав таку страшну та грізну бурю
Із непривітних Ґотгардських проваллів,
Що всі гребці до смерти полякались
І думали вже всі, що ми потонем.
І тут почув я, як один гайдук
Звернувся до намісника і каже:
„Загин прийшов нам, найясніший пане,
Ще трохи — й смерть нас проковтне, напевне!
Керманич та гребці перелякались,
То ж ради не дадуть собі й не знають,
Куди їм їхати… А з нами Телль:
