Перейти до вмісту

Сторінка:Шиллер Ф. Вільгельм Телль (1928).pdf/152

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Та слухайте, що сталося! Як замок
Од ворогів ми спорожнили, зараз
На радощах його ми підпалили;
Вже полум'я сягало аж до неба, —
Біжить Вільгельм, намісників слуга,
Гука, що там горить у замку Берта.

В. Фірст
О, господи!..
(Чути, як валиться риштування).

Мельхталь
 Її намісник нишком

Туди замкнув. Мов божевільний, Руденц
Метнувсь туди, бо вже стовпи і крокви
Валилися, і з диму крик страшний
Нещасної тії почули ми.

В. Фірст
Врятовано ж?
Мельхталь
 Тут треба було зваги

Та швидкости… Коли б наш Руденц тільки
Був паном нам, не важили б за нього
Своїм життям; але ж він був товариш,
І Берта шанувала наш народ,
То залюбки, життя не пожалівши,
Ми кинулись у полум'я пекуче.

В. Фірст
Та врятували ж ви?
Мельхталь
 Еге, її

Вдвох з Руденцом ми винесли з огню,
І з тріскотом за нами стеля впала.
Як Берта вже притомна стала й очі
Звела до неба, то до мене Руденц
На груди кинувсь, — так заприсяглись