Вурм (до Міллера). Батькова порада багато важить у доньки, і сподіваюся, що ви мене знаєте, пане Міллер.
Міллер. Щоб тебе градом побило! Дівку вам треба знати, а не мене. Те, що я, старий гриб, у вас убачаю, то ніби не пожива для молодих, ласих дівчат. Я вам до тютільки точно скажу, чи ви годитесь для оркестру, але жіноча душа i для капельмейстра заглибока. А ще скажу — від щирого серця — я простий репаний німець — ви мені й не дуже подякували 6 за пораду. Я не порадив би моїй дочці нікого, але вам я не раджу свою дочку, пане секретаріус. Дайте мені висловитись. З такого кавалера, которому потрібна батькова допомога — вибачте на слові — ні чорта не буде діла! Коли в нього що є, то йому сором шукати такої стежки до серця милої. Коли в його немає куражу, то він боягуз і моїй Луізі не рівня. Ось тобі! Споза батькової спини залицятися до дочки! Він того повинен добитись, щоб дівка краще батька й матір послала під три чорти, ніж з ним розлучитись — або щоб сама до батька прийшла, упала б йому до ніг і прохала б або чорну смерть, або єдиного, любого, милого — це я скажу — чоловік! Це зветься — кохання. І хто того не може добитися в бабства — той хай сідлає гусяче перо.
Вурм (хапається за капелюх і палицю). Дуже зобов'язаний, пане Міллер.
Міллер (іде за ним). Чого це? Чого це? Ви ж так і не покушали нічого, пане секретаріусе. (Повернувся). Не чує нічого, помчався! Мені таки воно як їдюча отрута, коли я бачу цього писаку. Поганий, непевний чоловік, наче його якийсь пачкар протаскав у білий світ контрабандою. Маленькі, лукаві оченята — волосся руде, підборіддя стирчить, наче природа, зі зла на невдалу свою роботу, вхопила його за те підборіддя і вкинула в темний кут. Ні, щоб віддати свою доньку такому мерзотникові, то краще хай вона… Боже, прости ж мені…
Жінка (сплюнула, уїдливо). Собака! Ну, та хоч тобі коло нього спокійно.
Міллер. А ти туди ж із своїм гемонським
12
