юнкером. Оце тільки-тільки не довела мене. Саме тоді ти найдурніша, коли треба бути розумною. Що ти плещеш про ясновельможну мадаму і про твою дочку? Чи ти не знаєш цього шахрая? Саме при ньому й треба казати, щоб узавтра ж пішов поговір по всіх вулицях. Це саме такий мусью, що нюхає по хатах і по коморах і де тільки хто зронить необачне слово — гайда! Про це знають уже і герцог з фавориткою[1] і президент, і ти маєш тучу з громом на носі.
Луіза (поклала книгу, іде до Міллера, стиснула йому руку). Доброго ранку, любий тату.
Міллер (тепло). Молодець, моя Луізо. Це добре, що ти бога не забуваєш. Отака й будь завжди, і його рука тобі допоможе.
Луіза. О, я велика грішниця, батьку. Він був тут, мамо?
Жінка. Хто, дитинко,
Луіза. Ах! Я й забула, що є інші люди, крім нього. Голова мені гуде… Його не було? Вальтера?
Міллер (сумно й серйозно). Я гадав, що моя Луіза полишила це ім'я в церкві?
Луіза (дивиться на нього нерухомо). Я розумію вас, тату — відчуваю ножа, що ви його стромляєте в мою совість; але вже пізно. В мене нема вже побожності, батьку. Небо й Фердінанд пошматали мою скривавлену душу, і я боюся. Я боюся…
Міллер (човгає обурено в кріслі). Де він тепер? От плоди безбожного читання.
Луіза (неспокійно, коло вікна). Де він тепер? Шляхетні панянки, що його бачать, слухають — я погана, пропаща дівчина. (Злякалася того слова і кинулася до батька). Ні, ні, прости мені це слово. Я не плачуся на свою
15
- ↑ Фаворитка коханка владаря. Фаворитки часто мали великий вплив на державні справи.
