сказав тобі, що ти мусиш бути чимсь іншим? Чи ти розумієш, невірна, який холод віє від цього слова? Коли 6 ти знала тільки любов до мене, ти не мала 6 часу робити порівняння. Коли я біля тебе, мій розум розтає в одному погляді, коли ти далеко, то в одному сні про тебе, а ти, а ти здатна ще міркувати, кохаючи. Сором. Кожну мить, що ти віддала цій журбі, вкрадено в твого юнака.
Луіза (схопила його руку, хитає головою). Ти хочеш мене приспати, Фердінанде, хочеш відвести мої очі від безодні, куди мені доведеться впасти. Я дивлюсь у майбутнє — голос слави — твої плани — твій батько — моє ніщо! (Злякалася й раптом упустила його руку). Фердінанде! Ніж наді мною й тобою. Нас розлучать.
Фердінанд. Розлучать? (Схопився). Звідки в тебе таке передчуття, Луізо? Розлучать? Хто може розірвати союз двох сердець, чи розщепити тони акорду? Я — дворянин, але хто сказав, що мій родовід старіший від того, що нам з тобою написано долею, або, що мій герб дужчий від напису неба в твоїх очах: ця жінка — для цього чоловіка! Я син президента? Саме тому! Що, як не любов, може посолодити мені прокляття, яке мені заповідає політика мого батька?
Луіза. Ох, як я боюся його — цього батька.
Фердінанд. Я не боюся нічого-нічого — крім границь твоєї любові. Нехай перепони вставатимуть між нас, як гори, я зійду по них, як по сходах, і прийду в обійми Луізи. Бурі лихої долі тільки роздмухають мою пристрасть, небезпека тільки зробить Луізу ще милішою. То ж ні слова про страх, люба. Я сам — я сам буду над тобою чатувати, як казковий дракон над підземним золотом. Сповірся на мене. Тобі не потрібний ангол-охоронець — я сам кинувся між тобою й долею, я сприйму замість тебе всі рани, — я вловлю кожну краплину з келеха радощів, щоб дати її тобі в чаші любові (ніжно обійняв її), спираючись на оцю руку, моя Луіза танцюватиме через життя; красивішою, ніж воно тебе створило, небо візьме тебе назад і, дивуючись, визнає, що тільки кохання найвищу надає красу душам.
18
