Фердінанд. Ви наказували, шановний батьку…
Президент. На жаль, я мушу наказувати, щоб колись пишатись своїм сином. Залиш нас самих, Вурме. Фердінанде, я останнім часом придивляюся до тебе і не бачу більше тієї юнацької щирості і одвертості, яку я так любив. Чудна якась туга затьмарює твоє обличчя. Ти тікаєш від мене, ти тікаєш від твоєї компанії. Зле! Твоєму вікові скорше можна вибачити десять гулянок, ніж один похмурий день. Покинь це мені, любий сину. Дай мені працювати над твоїм щастям. І думай тільки про те, щоб не йти всупереч моїм планам. Підійди, обійми мене, Фердінанде.
Фердінанд. Ви сьогодні дуже милостиві, батьку мій.
Президент. Сьогодні, хитрун ти, та й це сьогодні з прикрою гримасою. (Серйозно). Фердінанде! Заради кого я ступив на небезпечну стежку до герцогового серця? Заради кого я навіки розлучився зі своєю совістю й богом? Чуєш, Фердінанде, я розмовляю із своїм сином, — для кого я приготував місце, скинувши свого попередника? Справа, що тим кривавіше врізається в мою душу, чим краще я ховаю від очей світу ножа. Слухай. Скажи мені, Фердінанде, заради кого я все це зробив?
Фердінанд (одсахнувся зі страхом). Але ж не задля мене, батьку? На мене ж не повинен пасти кривавий відблиск цього злочину? Клянусь усемогутнім богом, краще було зовсім не родитися, ніж стати за привід для такого злочинства.
Президент. Що таке? Що саме? Але я не зважатиму на це слово, породжене запамороченою романами головою. Фердінанде, я стримуватиму себе, непоштивий сину. Отака, значить, мені подяка за безсонні ночі, за скорпіони моєї совісті? На мене паде відповідальність, на мене прокляття й громи судді? Ти дістаєш своє щастя через другі руки, злочин не пристає до спадщини.
26
