Ця сторінка вичитана
Зал у палаці леді Мілфорд. Праворуч стоїть канапа, ліворуч клавікорди. Леді Мілфорд у вільному, але чарівному негліже[1]: волосся її ще не завите, сидить перед клавікордами і фантазує. Камеристка Софія відходить від вікна
Софія. Офіцери розходяться. Парад скінчився, але я не бачу ніякого Вальтера.
Леді (дуже непокійно встає і проходжується по залу) Я не знаю, що сьогодні зі мною, Софіє. Ніколи ще такого не бувало… Так, значить, ти його не бачила? Правда, йому нема чого поспішати. Немов злочин тяжить на моїх грудях. Піди, Софіє, — нехай мені приготують найдикішого жеребця, що є в стайні. Я хочу на свободу! Бачити людей і синє небо. Я хочу в галопі забути свою тугу.
Софія. Коли ви себе неважно почуваєте, міледі, то скличте асамблею[2] тут. Хай герцог тут вечеряє, або звеліть поставити перед софою ломберні[3] столи. Я б не журилася, коли б до моїх послуг був герцог і цілий двір.
33
