ких людей. Шість років я вже проплакала — остання брошка пішла за водою, моя нянька умерла — тоді доля привела вашого герцога в Гамбург. Я саме гуляла берегом Ельби, дивилася в ріку і міркувала, чи глибша вона за моє лихо. Герцог побачив мене, переслідував мене, знайшов, де я живу, впав до моїх ніг і присягнувся, що він мене кохає. (Вона спинилась, тоді далі плачущим голосом). Усі образи мого щасливого дитинства збудилися тепер у рожевому сяйві. Безпорадне майбутнє глянуло на мене, як чорна могила — серце моє прагнуло серця — і я впала йому в обійми. (Кинулась геть від нього). Тепер засуджуйте мене.
Фердінанд (дуже схвильований біжить за нею і затримує її). Леді, о, боже, що я чую, що я зробив?! Тепер тільки я бачу всю глибінь свою злочину. Ви не можете мені простити.
Леді (повернулась і силкується взяти себе в руки). Слухайте далі. Герцог переміг мою недосвідчену юність, але кров Норфолка в мені збунтувалась: я сама зроду герцогиня — тепер за коханку в герцога. Гордість змагалася з долею в моїй душі, коли герцог мене привів сюди і враз перед моїми очима стала найжахливіша картина. Сластолюбство сильних, немов несита гієна, що жадібно шукає собі людей на поживу. Страшно вони лютували в цій країні — розлучали нареченого з нареченою, — розривали навіть божественний зв'язок шлюбу — кидали в болото тихе щастя родини. Я стала поміж ягням і тигром, взяла з нього урочисту присягу в годину похоті, і цей жах мусів припинитись.
Фердінанд (бігає по залу, майже в одчаї). Ні слова більше, міледі, ні слова!
Леді. Але за цим невеселим часом прийшов ще сумніший. Двір і гарем переповнилися італійською покиддю. Улесливі парижанки залицялися до страшного скіпетра, і народ сходив кров'ю під їхніми капризами. Але й для них настав день. Я дожила до того, що побачила їх усіх під своїми ногами, бо я краще, ніж вони, вміла кокетувати. Я керувала
42
