Але звідки ж цей жахливий гніт над землею, якого зроду не було раніше? І все це в ім'я герцогства? Я скінчив.
Леді (з тихою величчю). Це вперше, Вальтер, що до мене так говорять, і ви єдиний чоловік, якому я на це даю відповідь. Я ціню вас за те, що ви відкидаєте мою руку. Я прощаю вам те, що ви тавруєте моє серце. Але я не вірю, що у вас це серйозно. Що ви накидаєте мені нещастя країни, за це хай простить вам всемогутній бог, що колись судитиме мене, і вас, i герцога. Але ви зачепили в мені мою національність, і на це дасть відповідь моя отчизна.
Фердінанд (спершися на шпагу). Я слухаю.
Леді. Ви почуєте те, чого я ще нікому не довіряла і ніколи не довірю. Я не та авантюристка, Вальтер, за яку ви мене вважаєте. Я могла б говорити пишні слова, шо я княжого роду, з родини нещасливого Томаса Норфолка, що пав жертвою за Шотландську Марію[1]. Мого батька, першого камергера короля, обвинувачено, що він мав злочинні зв'язки з Францією, засуджено вироком парламенту i скарано на голову. Всі наші маєтки перейшли до держави. Нас самих вигнано з Шотландії. Моя мати вмерла в день страти отця. Я — чотирнадцятилітня дівчина, утекла до Німеччини із своєю нянькою, з скринькою коштовностей і з цим фамільним хрестом, який моя мати, умираючи, одягла мені на шию.
Фердінанд (замислився і співчутливіше дивиться на леді).
Леді (чимраз зворушливіше). Хвора, без імени, без захисту і без грошей — чужоземна сирота, приїхала я в Гамбург. Я нічого не знала — тільки трішки французької мови, трішки вишивання і клавікорд. Але тим краще я уміла їсти на золоті й сріблі, спати під шовковою ковдрою, одним поглядом посилати десять слуг і відповідати на компліменти вели-
41
- ↑ Марія Стюарт, королева шотландська, яку звеліла скарати, як свою суперницю, англійська королева Елізавета.
